Візит Володимира Путіна до Києва означає завершення майже дворічного періоду очікувань на позитивні для російських інтересів зміни в Україні. Всупереч сподіванням "яструбів" з оточення російського президента, демократичні помаранчеві процеси не припинилися. Не став головним питанням українського політичного життя розкол країни. Нова система української влади не передбачає існування єдиного центру, з яким Кремлю можна легко домовлятися або якому можна погрожувати.
Тому замість політики енергетичного шантажу й політичного тиску застосовується стратегія "багатовекторності". Тепер Росія демонструє готовність співпрацювати з усіма центрами влади, лобіюючи через них свої геополітичні інтереси в Україні.
Приїзд Путіна в Україну після формування антикризової коаліції та уряду Віктора Януковича мав символізувати поразку ющенківської зовнішньої політики і початок нового етапу в поглибленні партнерства між Росією та Україною. Російська верхівка прагне продемонструвати успіх на українському напрямі та швидше забути помилки двох попередніх років.
Не отямившись від поразки свого ставленика на президентських виборах, на початку 2005 року Кремль не відгукнувся на пропозиції Києва розвивати двосторонні відносини "з чистого аркуша". Звичайно, Ющенко й Путін завжди казали, що проблем у відносинах немає. Але високопоставлені члени команди Путіна під час зустрічей з лояльними партійцями і бізнесом постійно підкреслювали: зміна влади в Україні була "неконституційною та недемократичною".
Не відчуваючи політичної волі російського керівництва вести рівноправний діалог, Київ вирішив не тупцювати на місці й діяти самостійно. Зокрема й у зовнішньополітичній сфері. З ініціативи МЗС та Ради нацбезпеки і оборони українська влада зайнялася активізацією ГУАМу, переговорами про постачання каспійської нафти й іранського газу. Було ухвалено рішення закрити "чорну діру" контрабанди на кордонах з Придністров"ям. Президент Віктор Ющенко розпорядився привести стан справ у Криму у відповідність до Угод про базування Чорноморського флоту в Севастополі. Український МЗС зайняв тверду позицію щодо розподілу закордонного майна СРСР та проведення державного кордону в Азово-Керченській акваторії.
Росія дивиться на українську владу як на корумповану
Проте в бажанні Києва диверсифікувати поставки енергоносіїв й поглибити співробітництво з НАТО Москва уздріла пряму загрозу своїм інтересам і порушення принципів Договору про дружбу та співробітництво. Через специфічне уявлення про українські національні інтереси як невід"ємні й підпорядковані життєвим інтересам Росії, політичний клас і оточення Путіна все більше переконували себе в тому, що нова українська влада — маріонетка США, Євросоюзу та Польщі. Зростала впевненість, що постійні чвари в таборі помаранчевих переможців, економічний спад і завершення політичної реформи призведуть до глибокої політичної кризи в Україні й усунення антиросійської правлячої еліти. Щоб цьому посприяти, Росія пішла на втілення "жорсткого сценарію" — втручання у внутрішню політику України та застосування газового шантажу.
Проте "кризовий" розрахунок був хибним. Європейський Союз став на бік Києва в газовій суперечці. Більше того, агресивні дії "Газпрому" змусили Єврокомісію звернути увагу на зростання енергетичної залежності Європи та підняти це питання на політичний рівень. Успішнішими для Росії були українські парламентські вибори та формування коаліції. До влади прийшли політики, які просували Єдиний економічний простір, військово-політичну і гуманітарну інтеграцію з Росією в 2003–2004 роках. Тож у Кремлі очікували, що з приходом до влади Віктора Януковича Україна повернеться до колишньої "багатовекторної політики". Однак на зміну "егоїстичній" політиці Ющенка прийшла така ж політика донецьких фінансово-промислових груп. Застосування проти них "газового шантажу" може бути достатньо ефективним, проте ризикованим. Адже він може закінчитися поваленням уряду антикризової коаліції й поверненням помаранчевої команди.
Отож, враховуючи помилки двох останніх років, 2007-го Росія скоріш за все діятиме за "м"яким сценарієм" втручання у внутрішні справи України. Висуватиме вигідні політичні та економічні пропозиції одночасно для президента і прем"єр-міністра та їхніх команд в обмін на відмову від прозахідного курсу.
Росія дивиться на українську владу як на корумповану, таку, що не має стратегічного бачення перспектив розвитку держави, економічно залежну. Отже, у багатьох випадках неспроможну твердо відстоювати інтереси України. Москва сподівається, що економічний тиск разом з інформаційним домінуванням дозволить нав"язати Україні політику реінтеграції з Росією. Тобто — входження до ЄЕП, укладення договору про поглиблення військово-політичного партнерства, продовження перебування російського флоту в Криму на невизначений строк, створення газотранспортного консорціуму на умовах, близьких до приватизації білоруської газотранспортної системи. Політично нова інтеграція з Росією виглядатиме як підтримка регіональних еліт на сході, півдні та в центрі країни, сприяння федералізації України до наступного виборчого циклу 2009–2011 років.
Проте українські експерти переконані, що наступного року Росії не вдасться відновити формат стосунків двох держав зразка 2003–2004 років. Бо політичні інститути та структура політичного класу Росії та України більше не є взаємодоповнюючими. Українська еліта не бачить політичних підстав для реінтеграції двох країн. Розірвано залежність між політичною лояльністю Києва і вигідними контрактами в енергетичній сфері. Звичайно, сьогодні президент, уряд, більшість та опозиція певною мірою конкурують за так званий російський ресурс: газ, нафту, торгівлю, політичний діалог. Водночас усі вони зацікавлені у збереженні політичної й економічної незалежності від Росії.
2 
1
Коментарі
2