2002 року на президентських виборах у Франції в другому турі з Жаком Шираком зійшовся Ле Пен — ксенофоб, противник європейської інтеграції. І тоді соціалісти, зелені й навіть комуністи закликали голосувати за ідеологічного суперника — Ширака, але при цьому проголосувати за Францію, її честь, бо Ле Пен ганьбив країну в очах цивілізованого світу. Ле Пен програв із розгромним рахунком — 18% проти 82%. Франція виграла. І це був вибір культурно-цивілізаційний.
Сьогодні в Україні ідеологічна поляризація кандидатів не така контрастна, як це було 2004 року. То чому ж 26 інтелектуалів, науковців, митців, які підписали звернення до виборців, кандидатів на президентство та їхніх команд (а серед них — Лук"яненко, Попович, Косів, Дімаров, Стецьків, Тарасюк, Діана Петриненко, Ніна Матвієнко і навіть критик Тимошенко Анатолій Матвієнко) закликають об"єднатися і проголосувати у другому турі проти Януковича? Чому перший голова Руху Мирослав Попович стає довіреною особою Тимошенко? Мабуть, тому, що попри всі зміни після 2004-го, наш вибір у другому турі в лютому 2010-го залишається вибором між Європою та пострадянським простором у зовнішній політиці, між українським і малоросійським, "совковим" у внутрішній політиці й у гуманітарній сфері.
Можна скільки завгодно критикувати Тимошенко, але вона проголошує метою вступ до ЄС, а Янукович і представники "третьої сили" — Тігіпко, Яценюк, Литвин — соромливо це обходять. Президент Європейської народної партії Мартенс, який має найбільшу фракцію в Європарламенті, бажає Тимошенко успіху на президентських виборах. У Януковича ж, крім "Єдиної Росії", міжнародних контактів немає.
"Магістр міжнародного права" Янукович виводить себе за коло цивілізованих європейських політиків, стверджуючи, що Україна має визнати, разом із венесуельським диктатором Чавесом, Абхазію і Південну Осетію, а це — міна під територіальною цілісністю України. Його "тіньовий" віце-прем"єр із гуманітарних питань Табачник шкодує, що Сталін у 1945 році міг "безболісно" повернути Галичину Польщі. Це Янукович говорить про російську мову як другу державну, бере "під козирьок" після заяв Медведєва та московського патріарха. Це його люди і досі заперечують фальсифікації і темники. І саме тому вищезгадані діячі та інтелектуали попереджають про небезпеку згортання демократії в разі його перемоги.
Банкова прагне "вибити" в Тимошенко радикальнішу частину західноукраїнських виборців
2004 року адміністрація Кучми розраховувала, що Тимошенко, радикально налаштована на усунення режиму Кучми, відбере в поміркованого Ющенка частину електорату. Але Тимошенко на це не пішла, і був висунутий єдиний кандидат від демократичних сил. Парадокс у тому, що тепер Банкова продовжує стратегію Кучми, тільки Ющенко і Тимошенко помінялися місяцями, але немає охочих "знятися" на користь кандидата, який виходить у другий тур.
На жаль, займаючи на словах радикальну позицію, Банкова не рахується із різноманітністю поглядів у країні. Хоча поширення української національної ідеології було б ефективнішим, якби це відбувалося гнучкішими методами. Не рахується і з історичним досвідом.
Можна красиво говорити і програти. Згадаймо досвід Української народної республіки, і, зокрема, слова Винниченка про об"єднання демократів перед розстрілом. Якщо ми, українці, не хочемо програти, треба бути прагматиками. Псувати стосунки з Росією неважко, тим більше, що дехто в Кремлі на це очікує. Набагато важче, стримуючись від емоцій, вести переговори і досягати результатів.
Своїми діями Банкова прагне "вибити" в Тимошенко радикальнішу частину західноукраїнських виборців — саме цих кількох сотень тисяч голосів може не вистачити для перемоги у другому турі.
Чи є в нас інший вибір? Можна шкодувати, але реалії такі, що в другому турі вибору немає. Яценюк став найбільшим розчаруванням кампанії, Ющенко свій рейтинг убив, Костенко, Гриценко — не наростили. Дії Ющенка, Яценюка, Української народної партії, "Свободи", Гриценка — цілком логічні для парламентських виборів: мобілізувати свого виборця в достатньо вузькій ніші, набрати 3%. Логіка президентських виборів — інша, і тактика має бути інакшою.
Тому націонал-демократи мають не просто таврувати обох лідерів перегонів, а основний удар, здебільшого, проти чинного уряду. Думати треба, як об"єднуватися і на яких умовах, кого підтримувати чи не підтримувати у другому турі — не хочете Тимошенко, поясніть виборцям, чому Янукович краще — і як на все це вплине взаємне поборювання в першому турі.
Українці, і галичани зокрема, показували, як заради перемоги можна підніматися над ідеологічними суперечностями. "Оунівці" інтегрували до себе колишніх східняків-комсомольців і створили надпартійний протопарламент — Українську Головну Визвольну Раду. Лук"яненко і колишні політв"язні підтримали Кравчука у протистоянні з комуністами-ортодоксами — і постала незалежна Україна.
Доки опитування показують, що перемагає Янукович. Вирішальним для обох лідерів стане мобілізація їхнього електорату, і тому доля виборів може бути вирішена саме в Західній Україні. Чим більше людей у другому турі залишаться вдома, тим більше шанси в Януковича. Тому зараз голосувати треба не серцем, а розумом, із холодним розрахунком. Не хочете у другому турі голосувати "за" когось — голосуйте "проти", але не "проти всіх", бо це буде той же голос за Януковича.














Коментарі
19