Відколи в нашому викривленому і пожмаканому політичному просторі означилася нова і не цілком персоналізована істота під назвою Штаб Зеленського, з'явилося значно більше ясності.
За це істоті ШЗ слід подякувати. Я вдячний їй, наприклад, за таку заяву:
— Виборчий штаб Володимира Зеленського сумнівається в доцільності ухвалення закону про державну мову в Україні, вважаючи, що такі питання слід відкласти до завершення війни, — заявив спікер штабу, політичний технолог Дмитро Разумков. — Питання мови політики порушують перед виборами. Насправді усе, що може роз'єднувати українців: віра, мова, територія, якісь історичні лідери — потрібно винести за дужки, принаймні, доки ми не закінчимо війну.
У цій заяві попри нехлюйне користування висловом "виносити за дужки", доволі чітко прорізався сенс другого туру і мого в ньому голосування.
Тепер, після епохального винесення за дужки, стало ясніше ясного: проект Зе є нічим іншим, як полегшеною версією старої Партії реґіонів. Гард-версія (важка. — ГПУ) в особі Бойка після візиту його до Москви отримала реальні шанси на другий тур. І якби не Вілкул, то нині стояв би перед нами вибір — між Зеленським та Бойком. Тобто між двома версіями старої Партії регіонів. Між двома її, можна сказати, крилами — якщо до такої потвори взагалі якісь крила ліпляться — умовно молодшим і старшим.
Але важка версія тимчасово відпала. Й залишається полегшена. Іншими словами, свій реванш "риги" беруть "не мытьем, так катаньем". Я вжив би тут і наше українське — тихою сапою. Тихий реванш старих політичних профі під прикриттям "аполітичного" коміка-новачка.
Особа, яка виразно промовила "винесення за дужки" віри, мови та історії, тягне на полегшену версію незабутнього Дмитра Табачника (міністр освіти і науки в уряді Миколи Азарова. Мав проросійську позицію, послідовно просував її в питаннях мови, літератури, історії. — ГПУ). В одній з учорашніх теледискусій промайнула інформація про його недавнє політичне минуле: Дмитро Разумков був одним із лідерів молодіжного крила Партії регіонів і належить до середовища "регіонала" Віталія Хомутинника (колишній народний депутат, один із найвпливовіших і найбагатших представників Партії регіонів. Його статки торік оцінювали у $390 млн. — ГПУ).
Що ж, усі ниточки тягнуться, куди слід. Умовний Табачник плюс безумовний Хомутинник плюс Штаб Зеленського дорівнює вчорашні. Тобто передмайданні. Тобто ті, кого від влади в Україні посунула Небесна сотня ціною своїх життів. Але от вони повертаються — у дещо пом'якшеній і навіть забавній формі коміка. І все ж — вірні собі й незмінні у векторі. Бо "риги" — це слуги, і "ригів" колишніх не буває. Навіть якщо відтепер вони "слуги народу".
Про це можуть не знати молоді виборці, які, кажуть, масово прийшли на виборчі дільниці, аби підтримати "нове й нічим не заплямоване" обличчя. Тато й мама про Небесну сотню, очевидно, не розповідали, а що розповіли, те забулося. Але, можливо, ще не пізно з ними про це поговорити?
І раз уже весь їхній світ помістився у смартфоні, то з нього ж їм і показати, як воно все було? Може, знайдуться ще кадри з кривавими місивами тієї зими? Дикі у своїй жорстокості звірячі розгони? Побиття беззахисних перехожих киями й ногами? Жбурляння в бік мирного натовпу світлошумових гранат і газові атаки? Роздягання догола на лютому холоді захоплених у полон демонстрантів і проганяння їх крізь беркутівські лави? Поливання напівоголених чоловіків — на тому ж холоді — з крижаних водометів? Тіла перших застрелених протестувальників? Утрачені назавжди очі, кисті рук, ступні?
Можливо, ще є сенс пояснити всім, хто забув чи не знає, що все це не постановка, не історія, не комп'ютерна гра, не приколи і навіть, на жаль, не страшний сон? Що це дійсність — наша, не чиясь. І вона ще так близько від нас. І ми так радісно крокуємо до її повторення. В якому, до речі, полегшені версії не передбачено.
Зате є полегшений регіональний проект перехоплення влади. Поки що, до 21 квітня він в овечій шкурі. Виносять за дужки віру, мову, історію "до закінчення війни". Не заперечують щодо ЄС і НАТО — от тільки чомусь "через референдуми". З якого дива, коли все вже є в Конституції? А з такого, що це затягування, замилювання, заморочування. Така собі тактика, стара й випробувана. Їхні папєрєднікі так само ж нам якоюсь євроінтеґрацією голови морочили, й досить довго — аж доки перед Путіним не здулися. То чому б і спадкоємцям не повторити?
Тож я дякую Штабу Зеленського з усіма його винесеннями за дужки — мови, історії, а відтак і самої України. Завдяки цій нехитрій арифметичній дії з дужками я тепер маю мотивацію, з якою наближаюся до згаданої квітневої дати: СтопКомік.
Недарма ж, доки я писав, на моєму улюбленому радіо звучало They Can't If You Don't Let Them (пісня американської співачки Елісон Судол. — ГПУ). Вони не зможуть, якщо ви їм не дасте.
3 
1
Коментарі