Цього тижня Костянтина Грищенка призначено послом у Російській Федерації. До того з квітня він був першим заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони "регіоналки" Раїси Богатирьової. А ще раніше — міністром тіньового уряду Віктора Януковича. Тобто формально перебував у перших лавах опозиції.
Отож на одну з ключових і найвідповідальніших дипломатичних посад ставлять людину, яка ще два місяці тому була в опозиційному таборі. У тому самому, що виступає проти інтеграції в НАТО й багато в чому є провідником російських інтересів в Україні. З іншого боку, новопризначений посол водночас залишається й на роботі в РНБО.
Утім, шукати логіку в українській кадровій політиці давно вже не варто. Зрештою, свого часу нинішній заступник голови Секретаріату президента Олександр Чалий суміщав посади першого заступника міністра закордонних справ і представника при Раді Європи. Отже, нічого принципово нового.
Але як би там не було, Костянтин Грищенко на посаді посла в Росії є набагато природнішим, ніж міністром у тіньовому уряді Віктора Януковича.
А куди йому було ще йти? З ним не надто гарно повелися
По-перше, нинішнім ніби не надто логічним призначенням насправді поновлено кадрову логіку. Бо ще більше незрозумілими були дії помаранчевої влади 2005 року, коли Костянтина Грищенка — останнього міністра закордонних справ часів Кучми — фактично викинули з дипломатії. При тому, що навряд чи можна було закинути йому якісь виразно прокучмівські погляди: скажімо, той-таки Борис Тарасюк за часів свого першого міністерського терміну набагато відданіше й активніше захищав кучмівський режим від зовнішньої критики. До того ж раніше Грищенко працював главою місії України при НАТО та послом у США, є одним із вітчизняних дипломатів-важковаговиків. "А куди йому було ще йти? З ним не надто гарно повелися", — так якось за келихом вина прокоментувала появу Грищенка в таборі Януковича інша поважна людина з МЗС.
По-друге, нарешті посольство в Москві очолить кадровий дипломат — раніше туди призначали винятково з політичних чи номенклатурних міркувань. Політиком був перший посол Володимир Крижанівський. Партноменклатурником — Володимир Федоров. Микола Білоблоцький поїхав до Москви з посади голови Адміністрації президента Кучми. Зрештою, Олег Дьомін так само був надто далекий від дипломатії, а вершиною його політичної діяльності була посада заступника голови Верховної Ради. Така практика призводила зокрема до того, що МЗС України було фактично відсторонене від українсько-російських відносин — тоді як саме це відомство покликане й може професійно відстоювати національні інтереси на міжнародній арені. Із цієї точки зору призначення на російський напрямок такого потужного дипломата є цілком виправданим. Особливо з огляду на нинішній неймовірний російський тиск і, судячи з усього, на важке для українсько-російських відносин майбутнє.
4 
35413
Коментарі