Виборча система може вести країну як до демократії, так і до тоталітаризму.
Американський професор Девід Вільямс із Центру конституційної демократії Індіанського університету наводить приклад. Припустимо, існує партія добрих ретриверів, за яку ладні проголосувати 20% виборців. За партію поміркованих догів готові віддати голоси 30% виборців мінус один, а за агресивних пітбулів — 50% плюс один голос. За мажоритарної чи пропорційної виборчої системи вибори виграє партія пітбулів, що мріє ухвалити закон про знищення ретриверів. Але за преференційної виборчої системи голосують не за одного кандидата, а за кількох, розміщуючи кожного за ступенем своїх уподобань. Вибори в ній виграє партія поміркованих догів. Ретривери стануть їхніми партнерами по парламентській коаліції.
Президентська форма правління, яка де-факто панує в Україні, ґрунтується на принципі "переможець отримує все". Вона мотивує політиків бачити в інших не потенційних партнерів по парламентській коаліції, а конкурентів у боротьбі за трон. Тому риторика претендентів на президентську булаву нав'язує електорату дилему — або я, або катастрофа.
Логіка президентських перегонів нагадує гасло "перемога або смерть". Саме так апокаліптично сприйняла частина українських патріотів перемогу Леоніда Кучми 1994-го, Віктора Януковича 2010-го та Володимира Зеленського торік. І так само виглядав виграш Віктора Ющенка 2004 року для більшості російськомовних мешканців Сходу та Півдня України.
У строкатій і розмаїтій Україні, в якій немає ефективної системи стримувань і противаг, президентська форма правління розриває країну. Спонукає прихильників одного претендента на гетьманство щиро та пристрасно ненавидіти симпатиків іншого.
Натомість парламентська форма правління вчить політиків домовлятися. Спонукає бачити в опоненті не смертельного ворога, а того, з ким завтра доведеться створювати коаліцію. І якщо ти позиціонуєш його в очах своїх виборців як ворога, то уряд із ним створить хтось інший. Якщо під час виборів робиш ставку на розпалювання ворожнечі, ризикуєш залишитися в парламенті на самоті, навіть якщо набереш найбільше голосів.
Коли мене запитують, хто як не Порошенко чи Зеленський, я відповідаю — скасування посади президента. Чи радше суттєве обмеження повноважень. Ізраїль восьме десятиліття чудово дає раду всім своїм викликам, залишаючись парламентською республікою. Вінстон Черчилль також був не президентом, а прем'єром. Конрад Аденауер, який відродив Німеччину з попелу, — так само.
Для незрілої нації природно сприймати світ персоналістично, а не інституційно. Шукати месію, а не створювати тривку й ефективну систему. Прагнути безумовної капітуляції та знищення ворога, а не примирення й порозуміння. Але в природі складні системи перемагають прості. І чорно-біла картинка світу українців може не залишити каменя на камені від України.
5 
1
Коментарі