Яка головна подія року? Скажете: обрали нового президента? Ні. Вигнали попереднього. І головне — як. Не як Януковича — проливши кров, а виборчим бюлетенем. Він може бути сильніший за Майдан? Може, вибори і стали тим повстанням, що вигнало з держави горе? А чи вигнало?
Мені, котрий 2002 року після парламентських виборів сказав "Народе, ти помилився!" і криком кричав про це на практично всіх президентських перегонах, ніби з душі камінь упав. Люди таки прокидаються і починають по-європейськи прощатися із щербатою долею. І хочеться сказати: чия відвага, того й перемога. До бою стала не жменька сміливців, а весь народ — і битву виграв. Ви в цьому впевнені? Я не до кінця. Сміливий наскок — половина порятунку, і він відбувся. Але народ каже й інше: відвага мед-горілку п'є, відвага і кайдани тре.
Виганяючи Порошенка, ми нібито прощалися з ним. Та, здається, не до кінця. Одіозний Данилюк на з'яві Зеленського на телеканалі "1+1" зачитав позицію: "Зменшити вплив олігархів на владу". Лиш зменшити. Так і Порошенко практично про те ж казав. А хто такі олігархи? Мільярдери-монополісти-мародери у владі. У багатих Швеції, Норвегії, Фінляндії, Австрії, Німеччини, Франції мільярдери є, але у владі їх немає. Так, хай вони будуть багаті, але якщо вони у владі, то стають олігархами. Зменшити їх вплив — утопія, якщо влада дійна корова для власників монополій. І навіщо було заходжуватися до вигнання Порошенка з владного раю, якщо олігархат у ньому залишиться?
Так, Порошенко багато насолив народу. Але ж не лише про нього йдеться, якщо всерйоз демонтувати систему влади, початок якій поклав Кучма. Так, ми розпізнали вовка в Порошенку, бо воно ж так — крий, ховай погане, а воно таки гляне. А треба розпізнати все наше горе, тобто всіх істинних його творців. Не зменшувати їх вплив, а гнати із влади мітлою з міцної лози.
Віднині головна діюча особа в державі — не президент чи прем'єр, не депутат чи міністр, а ти, народе. Всі ми і кожен із нас. Як записано в Конституції, а не в чиїхось святцях. Ніяк не принижуючи ролі провідників, мусимо брати віжки на себе.
Не будемо втаювати гріха, обираючи нового президента з надр народу, багато хто з нас думав: не святі горшки ліплять, хоч біс, аби яйця ніс, чорт його бери з кісткою, мені аби шпик був. Попередники горлали на всі голоси, що в нього немає досвіду і він некомпетентний. То правда, що досвіду катма і не все йому під силу. Доведеться багато вчитися на ходу — аби було бажання і вибрати розумних учителів. На те коня кують, щоб не спотикався — і Зеленського треба добряче підкувати всім миром. І цей весь мир — ми з вами — стаємо колективним президентом. А щоб ним стати, мусимо багато чого зламати і в собі, і в державному укладі. Не створивши здорової політичної системи, яка сьогодні фактично є бізнес-проектами олігархату, і не змінивши системи влади, яка тримається на олігархічно-кримінальних кланах, України як держави для людей не збудуємо. Ніякі зеленські без цього зламу не зможуть взяти бика за роги і змусити його працювати на Україну, бо цей бик звик працювати тільки на себе. І тут немає ілюзій — коси сіно, доки сонце світить, лови рибу, доки ловиться, тобто сьогодні, не відкладаючи.
Щоб зі сміливого наскоку таки вийшов порятунок держави і нації, щоб не казали те, що було з нами чверть віку — якби той розум спереду, що тепер іззаду, мусимо вирватися з психологічного кріпацтва. Мовляв, хай усе вирішують у верхах, забувши, що верхи тепер — це ми всі гуртом, це народ.
На часі згадати весняну народну прикмету: коли з вирію повертаються дикі гуси, той, хто побачить їх, має взяти до рук трохи соломи й підкинути її вгору, примовляючи: "Гуси, гуси! Нате вам на гніздо, а нам на здоров'я!" Ту солому потім підкладали домашній птиці, на кожне яйце по соломині, щоб висиділа стільки курчат, на скількох яйцях сидить. Тобто щоб росло-родило.
Образно кажучи, нам випадає цієї весни самим собі кинути той жмут соломи, щоб уродила й росла Українська держава для людини, народу. Щоб із яйця наших надій виродилися курчата змін і звершень, яких подолала виборча президентська кампанія, передаючи естафету парламентській. Зрозуміло, що доведеться прожити ще всього, бо і війна, і економіка в загоні, і борги треба віддавати. Але без кожного з нас державний борщ не звариться, а варити його треба не з базару, а з власного городу — на що ж його і городити, як не на наш стіл? Пішов на бій — міцно стій! По-іншому вже не буде, зійти з дистанції — втратити все.
6 
35413
Коментарі