— Петро Порошенко затягував із підписанням закону про повернення Донбасу. Чекав на Мюнхенську конференцію з безпеки. Там обговорювали доповідь колиш­нього генсека НАТО Андерса Фог Расмуссена щодо введення миротворців на Донбас (стверджує, що потрібно майже 20 тис. "блакитних шоломів" і 4 тис. поліцейських. — ГПУ), — каже політолог Петро Олещук, 33 роки. — Президент не хотів, щоб підписання закону вплинуло на перебіг розмови.

20 лютого Петро Порошенко підписав закон про відновлення державного суверенітету над окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях. 18 січня за нього проголосували 280 депутатів. РФ визнали агресором, а "владу" ДНР і ЛНР — її окупаційними адміністраціями. Скасовується антитерористична операція, а дії українських військових на Донбасі кваліфікуються як стримування російської агресії. Об'єднаний оперативний штаб Збройних сил визначається головним органом у бойових діях, ним керує Генштаб. Досі цю функцію виконував Антитерористичний центр, який координувала Служба безпеки України.

"Закон вимагає подальшого вдосконалення правових механізмів відновлення територіальної цілісності. І ця робота буде продовжена, — пише 52-річний Петро Порошенко у "Твітері". — Очікую від міністра оборони Степана Полторака і начальника Генштабу Віктора Муженка призначення командувача об'єднаних сил".

— Було багато різних алгоритмів виконання Мінських угод, — продовжує Петро Олещук. — Але всі вони зводяться до стратегії Віктора Медведчука (посередник Тристоронньої контактної групи, кум російського президента Володимира Путіна. — ГПУ) з ухилом на реалізацію політичної частини Мінських домовленостей. А саме ухвалення Верховною Радою чотирьох законів — про особливий статус Донецької і Луганської областей, закріплення децентралізації на конституційному рівні, про амністію бойовиків і проведення виборів на окупованій території. В доповіді Расмуссена є всі ці положення. Єдине, чим вона відрізняється, — це миротворчою місією як механізмом виконання Мінська.

Буде важко повернути території за допомогою виборів. Адже вони офіційно визнані окупованими. Це одна із найбільших суперечностей між законом і Мінськими угодами. Проводити вибори на окупованих територіях — абсурд. Це — декларативний документ. Він мало стосується повернення Донбасу.

— Закон упорядковує ведення бойових дій. Це — основа для просування ідеї миро­творчої місії, — вважає колишній заступник начальника Генерального штабу 63-річний Ігор Романенко. — Щоб створити умови для виконання Мінська, треба упорядкувати на юридичному рівні ситуацію в зоні конфлікту. Саме це й зробив закон.

Мінські домовленості не прописані в ньому. Однак це не означає, що Україна відмовляється від них. Це стандартний алгоритм вирішення військових конфліктів — припинення вогню, розведення військ, демілітаризація, інтеграція учасників, які не мають карної відповідальності, в суспільство. Головне зараз — припинити вогонь. Для цього на територію ОРДЛО треба завести "блакитні шоломи". Закон про повернення Донбасу створює юридичну основу для цього.

— Він фактично розширює повноваження президента (може застосовувати військові сили на всій території країни без запровадження воєнного стану й дозволу від Верховної Ради. — ГПУ), — застерігає експерт із міжнародної політики 41-річний Олександр Хара. — Росіянам дуже не до вподоби, що їх назвали агресором і окупантом. Мінські угоди є нікчемними з точки зору внутрішнього українського права. Вони суперечать нашій Конституції.

Порошенко не хотів брати на себе відповідальність і оголошувати воєнний стан. Але прагнув отримати додаткові повноваження. Він створив гібридний період — ні війни, ні миру. Це підставляє кожного нашого військового — від рядового до вищого керівництва. Адже будь-який об'єктивний міжнародний трибунал розглядатиме їхні дії на Донбасі як порушення демократичного принципу — незастосування армії в мирний час. А юридично ні війни, ні воєнного стану в нас не оголошено.

×