Один хлопець подав до газети оголошення: я інвалід, шукаю пару для створення сім"ї. Його закидали співчуттями по телефону. А йому треба не це, а взаєморозуміння! І він написав конкретніше: що він інвалід і український патріот. Телефон онімів! Лиш одна дівчина подзвонила: запитала, чи справді він такий, як написано в оголошенні?
Отже, в очах суспільства є речі гірші, ніж інвалідність.
Випадок майже анекдотичний, але дуже прикметний для нашого часу. Нам боляче нагадувати самим собі про крах зовсім недавніх надій на те, що скоро житимемо в країні, назву якої не соромно вимовити в світі. А натомість — знову опинилися в резервації, в гетто. Тут не соромно геноцид свого народу назвати естетичним терміном "трагедія". Тут наш (!) суд виступає проти перекладу чужих фільмів нашою мовою. Тут тяжко зізнатися, що ти тутешній. Узагалі, в гетто краще не нагадувати собі про колективну інвалідність.
Тут — усе про нашу резервацію
А втім, не все безнадійно. Ось недавно сталося дещо майже немислиме для нашого гетто: у видавництві "Факт" вийшли "Хроніки від Фортінбраса" Оксани Забужко. Це не дослідження доморощеного сексу, а блискуча філософська публіцистика. І вже третє видання книги за останні шість років! Та й тираж пристойний — 3 тисячі. Отже, скількись тисяч людей в гетто не втомилися думати.
Нагадаємо: Фортінбрас — персонаж, що прийшов у фіналі "Гамлета", коли інші персонажі перерізали-перетруїли одне одного. Що далі?
У цій книжці ставляться проблеми, не вирішені Україною до кінця 90-х років. В останні місяці 2004-го здавалося, ці проблеми вже позаду і третє видання "Хронік?" нам не знадобиться.
Ба — знадобилося!
Бо тут — усе про нашу резервацію, де "затяжне минуле все ще відбувається з нами". Забужко нагадує міф про Одіссея: він повернувся додому, а його не впізнали. У нас гірше: сам Одіссей не впізнає власного дому! Так буває, каже авторка, з кожним народом, який позбувається колоніальної залежності. А деколонізація — це повернення нації до себе додому, коли нація заново опановує все своє — від надр землі до історії та культури. Чому нам це не вдається так довго?
Цікаво, що зараз ця книжка сприймається гостріше, ніж шість літ тому! Вона вийшла ще восени, це вже не новинка. Але хотілося згадати про неї, бо скоро Забужко випустить нову книгу-бомбу про Лесю Українку, й ми забудемо про Фортінбраса. А забувати про нього не варто.
2 
1
Коментарі