Виконавчий секретар Асоціації психіатрів України, правозахисник Семен Глузман, 63 роки, вважає, що психічно нездорових людей слід адаптувати до нормального життя, а не ізольовувати від суспільства.
Скільки в Україні психічно нездорових людей?
— Важко назвати точну цифру. Адже менше 20 відсотків співвітчизників, що страждають важкими формами психічних розладів, звертаються по медичну допомогу. Решта просто не знають, куди йти, або не розуміють, що з ними відбувається. А більшість боїться психіатрів. Цей страх — ментальний, ще з радянських часів. Тоді отримати висновок від психіатра — означало кінець кар"єри і нормального життя в соціумі.
Як ви оцінюєте стан психічного здоров"я нації?
— У рамках моєї дисципліни, психіатрії, скажу: жодних особливих відхилень у психічному здоров"ї українців немає, якщо порівнювати з іншими народами. Якщо ж говорити про настрої населення й депресії як про людські емоції, то страх, пригніченість, лють — це варіанти норми, а не патології. І якщо ми негативно ставимося, скажімо, до дій парламенту чи президента, то це не відхилення від норми. Це радше реакція на ставлення влади до народу.
Чимало пацієнтів лягають у психіатричну лікарню не за станом здоров"я, а тому, що їм нікуди йти, ніде жити
Вважаю, що жорстке ставлення людей до влади говорить про здібність українців адекватно реагувати на те, що відбувається. На емоційний і психічний стан більше впливають соціальні проблеми: непевність у завтрашньому дні, втрата роботи, бідність, безгрошів"я. Патологія більшості захворювань пов"язана з біологічними носіями і не залежить від ситуації в країні чи від кризи.
Чи змінилося ставлення до психічно хворих у нашому суспільстві?
— Порівнювати особливо немає з чим. Адже за Радянського Союзу ніхто не вимірював ставлення соціуму до психічно нездорових людей.
Кілька років тому Асоціація психіатрів із Київським інститутом соціології провели в різних регіонах країни опитування щодо ставлення до психічно нездорових людей. Дослідження здійснювали за шкалою від повного співчуття й переживання до неприйняття, відрази до психічно хворих. Тільки 1,4 відсотка опитаних заявили про свою відразу до таких людей, а майже 86 процентів співпереживали.
То це медична чи соціальна проблема?
— Це медико-соціальна проблема. Переважна частина психічно хворих не повинна перебувати в закритих лікарнях та інтернатах. Суспільство має адаптувати їх. Я не кажу про незначну кількість небезпечних, у силу прояву хвороби, для суспільства пацієнтів психіатричних клінік.
Окрім гуманного боку цієї проблеми, є й економічний. Адже утримання в лікарні чи інтернаті такого хворого обходиться платникам податків недешево, до 2 тисяч доларів на місяць. Це якщо порахувати прямі й непрямі витрати. За підрахунками експертів Світового банку, Україна витрачає на медицину 7 відсотків внутрішнього валового продукту. Це європейський показник, а результату немає. Як і відсутній єдиний орган, який курував би психіатричну службу. Цією проблемою опікуються у восьми відомствах: міністерствах охорони здоров"я, соціальної політики, освіти, навіть у департаменті виконання покарань.
Як оціните вітчизняну систему психіатричної допомоги?
— У державі 155 психіатричних інтернатів для дорослих, в яких перебувають майже 30 тисяч громадян, і 55 дитячих інтернатів для близько 7 тисяч українців. Система витратна й малоефективна. У лікарнях мають надавати допомогу лише при гострих станах. Зараз кількість психіатричних ліжок у стаціонарах перевищує необхідну норму. Поступово їх скорочують, але не будують адекватну систему амбулаторної допомоги й реабілітації.
Я їжджу по регіонах, спілкуюся з лікарями. Вони кажуть про велику кількість соціальних ліжок. Чимало пацієнтів лягають у психіатричну лікарню не за станом здоров"я, а тому, що їм нікуди йти, ніде жити. А лікарям невигідно скорочувати ліжка, бо тоді і фінансування медичного закладу скоротиться.
6 
1
Коментарі
1