58-річний директор державного архіву Тернопільської області Богдан Хаварівський тримає у руках товстезну книгу. Вона ще пахне поліграфічною фарбою. На зеленій обкладинці золоті букви " Літопис УПА". Це — сигнальний примірник 43-го тому.
В основі виданої в канадському Торонто книги — унікальні документи з так званого "Озернянського архіву" вояків Української повстанської армії, які діяли на Тернопільщині у повоєнні роки. Зокрема протоколи допитів Служби безпеки УПА.
— Стає не по собі, коли читаєш, як за одну ніч галичанка віддавалася по кілька разів енкаведистові, як "закладали" тодішнім органам своїх земляків односельці, як видавали місця розташування криївок, зустрічей повстанців, — схвильовано каже директор.
Книжка справді викликає шок. У ній без купюр опубліковано те, що завжди вважалося "закритою інформацією". Без перекручень, вилучень чи перезаписів і стороннього втручання подано вражаючі факти. Конкретні прізвища, факти, детальний опис обставин.
— Я не уявляю, як сприймуть ці рядки діти, внуки чи правнуки тих, що співпрацювали з тодішніми каральними структурами, і нащадки повстанців, яких було знищено через цю співпрацю, — продовжує Богдан Хаварівський. — Для багатьох це може бути справжнім ударом. Після опублікування цих матеріалів ту гірку правду не сховаєш. Це безумовно викличе неоднозначну реакцію в українському суспільстві. Така правда може психологічно "добити" родичів тих, хто, можливо, і недобровільно став на подібний шлях. Судити ж зараз важко.
Незабаром на Тернопільщину надійде 500 таких книг
Директор держархіву Тернопільщини каже, що вони не раз зверталися до канадських видавців і просили подавати хоча б тільки ініціали імен і прізвищ згаданих у документах людей. Але їх не послухали. Канадці аргументували тим, що сповідують безцензурний принцип публікації історичних матеріалів. Водночас за чинним українським законодавством права громадян на збереження інформації про особу і доступ до певних відомостей захищені законом. Єдине, що вдалося українській стороні, — не дозволити публікувати у зарубіжному виданні номери фонду справ та описів "Озернянського архіву", котрий досі зберігається в Україні.
— Як ці документи до вас потрапили? — запитую пана Богдана.
— Їх знайшли у травні 2004 року в селі Озерна Зборівського району. Тоді на подвір'ї одного із мешканців села, Софрона Кутного, було викопано бідон з архівами УПА. Під час Другої світової війни і після її завершення Софрон Кутний допомагав упівцям, які й довірили йому зберігання майже трьох тисяч машинописних аркушів паперу з усіма подробицями діяльності УПА. Там було задокументовано усі проведені операції, повідомлення зв'язкових. Ну й протоколи допитів тих, хто співпрацював із тодішньою владою.
Після проголошення незалежності України Софрон Кутний, виконуючи волю своїх побратимів, вирішив дістати архів. Але зробити це було непросто. Бо всі дані про його розташування були закодовані в рядках молитовника. А його випадково поклали у труну з померлою родичкою Кутних. І ось тільки у 2004 році на бідон з документами все ж таки натрапили. Його матеріали тоді ж передали в облдержархів. А за два тижні до цього сам Софрон Кутний помер. Це тлумачили тоді по-різному.
Примірник Богдана Хаварівського поки що єдиний в Україні. Всього їх видано дві тисячі. Незабаром на Тернопільщину надійде 500 таких книг. Напевно, в області знайдуться охочі викупити усі. Але це перший том, всього їх має бути три. "Бомб", що можуть призвести до непоправних наслідків у стосунках між тими, хто під час воєнного лихоліття стояв по різні боки барикад.
Кульчицький вважає, що варто було друкувати ініціали
Із тим, що публікація повних прізвищ з "Озернянського архіву" може внести в суспільство розбрат, погоджується заступник директора Інституту історії Національної академії наук Станіслав Кульчицький, 69 років.
— Багато людей, що могли б співпрацювати з каральними органами, ще живі, — каже він. — Водночас ми вже ніколи не зможемо встановити, добровільною була ця співпраця з радянською владою чи ні. Бо дуже часто вона відбувалася під таким жахливим примусом й тиском, а то й під страхом смерті, що відмовитися було неможливо.
Станіслав Кульчицький зауважує, що матеріали "Озернянського архіву" УПА торкаються незначної кількості людей. Та попри те, каже він, не варто було відкривати їхніх імен та прізвищ. Можна було обійтися ініціалами.
— У нас в архівах є дуже багато документів НКВС та КДБ за весь час існування Радянського Союзу, — додає історик. — Якби все це опублікували, то ми фактично відкрили б "скриню Пандори". Ця інформація дуже негативно позначилася б на суспільстві.
Станіслав Кульчицький нагадує, що колись частково опублікували подібні архіви спецслужби колишньої Німецької Демократичної Республіки. Виявилося, що значна частина тамтешнього суспільства була втягнена у співпрацю зі службою держбезпеки переважно примусово. Але люди та родичі фігурантів списків таємних співробітників і донощиків "штазі" пережили справжній шок.
Павло БУЛГАК
3 
1
Коментарі
1