Перехід до єдиних принципів ціноутворення на імпортований і власне український газ мав би відбутися впродовж декількох років і не стрибкоподібно. Так вважає 46-річний Михайло Гончар, керівник енергетичних програм центру "Номос":
— Незбалансований корпоративний бюджет "Нафтогазу" пробивав велику дірку у бюджеті країни. Зараз ми фактично спонсоруємо російський "Газпром", якому платимо 230 доларів за тисячу кубів газу. А свого виробника дискримінуємо: платимо йому за видобутий газ у чотири рази менше. Хоча свого газу за європейськими мірками маємо немало — торік видобули 21,3 мільярда кубометрів. Ціна його реалізації покриває затрати на видобуток, але не приносить коштів для інвестицій у підприємства. Тому зрівняння вартості газу для споживачів і підприємців варто було б проводити за чіткого алгоритму підвищення цін.
Різке подорожчання газу, хоч і дошкульне, стимулюватиме людей заощаджувати і сприятиме різкому зниженню рівня споживання. А щоб у людей не було претензій до уряду, називати ціну має незалежний регулятор. Нині уряд представляє політичну силу, яка через майбутні передвиборні колізії просто боїться різко підвищувати тарифи.
Принцип "що більше використовуєш, то більше платиш" загальноприйнятний. Але в Європі півтора десятка цінових категорій, які підвищуються більш дрібним кроком. У нас — усього чотири, і різниця між ними значна. І якщо уряд думає, що отримає більше грошей від цього, то помиляється. Газомарнотратство збираються покривати субсидіями. Від цього держава втрачатиме і газовий, і фінансовий ресурси.
Підвищення тарифів на газ не спровокує термінову видачу кредиту Міжнародного валютного фонду, бо це не єдина його вимога.
2 
1
Коментарі