У нашої цивілізації притупилося сприйняття людської смерті. Вона легко переживається і сприймається. Більше не обтяжує і не викликає емоцій. Усе обмежується, як правило, кількома церемоніальними словами.
Ми не можемо більше собі дозволити скорботу. У нас це стало рутиною. Особливо за останні п'ять років. Ніби це не нашу кров і плоть ховають на почесних алеях українських цвинтарів. А разом із нами байдуже всьому світу. Їм за це нічого не буде.
Червоної лінії, за яку не дозволять заступити злу, немає. Світовий лад — повне лайно, як 1938 року. Спокійно пережитий ним Голодомор і сталінський 1937-й дозволив проковтнути весь подальший гітлерівський "тріумф волі". Скільки потрібно було часу, щоб Америка почула про табори смерті? Коли рахунок жертв Голокосту пішов на мільйони?
Таке отупіння і збайдужіння — шлях до того, що цивілізація готова знову пережити великі потрясіння — геноциди і концтабори. Світ цього навіть не помітить. А коли знову жахнеться, як тоді, коли дізнався про Сандармох (урочище в Карелії, місце масових розстрілів в'язнів ГУЛАГу; загиблих тут — понад 9 тис. осіб. — ГПУ) і концтабір Аушвіц. Невже це справді з нами сталося? Як ми до цього докотилися? А отак — на нейтралці з високої гори. І знову собі повторимо "Ніколи знову". Не ми, а ті, хто житиме після нас.
Цивілізація не робить висновків з уроків історії.
6 
35413
Коментарі