Надзвичайний і Повноважний Посол України, професор міжнародного права Володимир Василенко, 71 рік, вважає, що визнання Голодомору геноцидом підриває позиції антиукраїнських сил.
Чи достатньо робить наша держава для міжнародного визнання Голодомору?
— Цього треба домагатися, але важливішими є серйозні кроки всередині країни. Насамперед необхідно дати правову оцінку Голодомору компетентними органами України. Конвенція ООН 1948 року про попередження геноциду та покарання за нього передбачає, що вживати відповідних заходів має перш за все держава, на території якої вчинено злочин.
Це добре, що міжнародна спільнота підтримує нас і засуджує Голодомор. Але нам треба самим провести ретельне розслідування всіх обставин злочину, зробити висновки з його наслідків. І вживати системних заходів для того, щоб в осяжному майбутньому ті наслідки подолати. Відродити націю, зміцнити державу, оздоровити суспільство. І робити це треба не лише в річницю Голодомору, а щодня.
Насамперед необхідно, щоб Генпрокуратура порушила кримінальну справу за фактом злочину Голодомору на підставі Закону "Про Голодомор 1932–1933 років в Україні", Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів і доручити розслідування справи Службі безпеки. Після завершення слідчих дій Верховний суд має офіційно кваліфікувати події цих років як злочин геноциду. А Верховна Рада повинна створити тимчасову слідчу комісію для проведення парламентського розслідування всіх обставин Голодомору як найтяжчого злочину і трагічної події, що становить суспільний інтерес.
Чим відрізнявся Голодомор в Україні від голоду в інших частинах СРСР?
— Широкий спротив сталінській політиці на селі був на всій території Радянського Союзу, однак найсильнішим — в Україні. Це непокоїло сталінське керівництво. Український Голодомор був складником багатоходової каральної операції, спрямованої проти української нації, оскільки її відродження становило загрозу єдності й самому існуванню радянської імперії. Отож за допомогою штучно організованого голоду було завдано нищівного удару по українському селянству з метою фізично знищити питому частину нації. І таким чином підірвати її визвольний потенціал.
Виокремлення українського Голодомору як геноциду не є запереченням злочинного характеру дій комуністичної влади, що спричинили масову загибель селян інших національностей. Не виключено, що злочинні дії, вчинені в той час проти казахів, татар і башкирів також були актами геноциду. Підтвердити чи спростувати це можуть спеціальні дослідження й офіційні розслідування в Казахстані, Татарстані чи Башкортостані. Російська ж нація не могла стати жертвою геноциду, бо була системоутворюючою основою і царської, і більшовицької імперій.
Росія має відповідати за Голодомор?
— Україна неодноразово заявляла, що не пов"язує визнання Голодомору геноцидом із міжнародно-правовою відповідальністю Росії й не висуватиме до неї жодних претензій. Однак це не виключає прав фізичних осіб — нащадків жертв Голодомору висувати претензії до РФ як до держави, яка вважає себе продовжувачкою СРСР. Звичайно, реалізація цього права є проблематичною. Адже під час Голодомору працівникам медичних закладів і радянських органів було заборонено документально фіксувати справжню причину смерті, а коли голод сягнув апогею, померлих ховали в братських могилах без будь-якої реєстрації взагалі.
У Росії кажуть, що визнання Голодомору геноцидом є образою інших народів, що постраждали тоді від голоду.
— Виявлення справжньої природи цього злочину, його причин і наслідків підриває позиції антиукраїнських сил як в Україні, так і поза її межами.
Насправді наругою над пам"яттю жертв злочинів комуністичного режиму є не позиція України, а уславлення керманича цього режиму в Росії Йосипа Сталіна. Його там уже вважають "успішним менеджером".
3 
1
Коментарі