Наш президент і його оточення — з покоління тих, чия молодість пройшла у 1990-ті. Воно дорослішало в епоху двох протилежних досвідів. Перший: раптом нічого не стало. Грошей, їжі, статусу батьків, стабільності, імперії, кумирів, світла, роботи. Другий: раптом стало так багато всього. Грошей — для когось, нового статусу, музики, книжок, нових кумирів, можливостей, шмотків, кока-коли, якісного алкоголю, подорожей, сексу.
Ці два протилежні досвіди породжували химерні поєднання. І з них народилося кілька категорій людей.
До першої належать ті, хто так і не зміг себе знайти в цій радикальній зміні. Змирився з думкою, що неможливим є все. Досі таких чимало. Підозрюю, вони голосують за ОПЗЖ.
У другій категорії — люди шоковані цією тотальною відсутністю, що відчули своєю місією маніакально заповнювати порожнечі. Зшивати дірки. У бізнесі, культурі, освіті, політиці — скрізь.
Третя група — ті, кого настільки сп'янили відчуття можливостей і несподівані успіхи, що повірили, ніби неможливого не існує. Що можливим є все. Володимир Зеленський і його компанія — з цієї категорії. Для них іти в політику означало дати відповідь собі на питання "можу чи не можу". Пройти черговий рівень комп'ютерної гри. У ній відсікається питання "щоб що?" І є одна проблема: відсутність відповідальності. Відсутність думання про наслідки. Є мислення категоріями можливостей, ризиків, рівнів гри, вічного теперішнього — але не наслідків, відповідальності та майбутнього.
Ця напруга між мисленням про можливості й наслідки, або між мисленням сп'янілої свободи і тверезої відповідальності — дилема нашого часу.
9 
35413
Коментарі