Позитивно ставляться до союзу з Росією та Білоруссю 56% громадян України. Про це свідчать опитування 2012 року, проведене Інститутом соціології. Тоді як вступ країни до Євросоюзу позитивно сприймають 46% опитаних, говорить соціолог 69-річний Микола Шульга, заступник директора інституту.
— Добробут будь-якої країни багато в чому залежить від її відносин із сусідами, — каже експерт. — Не є винятком і наша країна. Україна та Росія являли собою єдиний державний організм протягом останніх трьох із половиною століть. Тому Росія у зовнішніх відносинах України — особливий партнер.
Не дуже знаючись на тонкощах конструювання міжнародних союзів, 45 відсотків опитаних нами цьогоріч заявили про своє бажання долучитися до союзу Росії та Білорусі й водночас вступити до ЄС.
Звичайно, є спокуса приєднатися до сильного та багатого, як Євросоюз. Але наша історія вкотре довела — це не більше, ніж дитяча мрія.
Доросла людина розуміє, будь-який союз — це взаємний інтерес. Якщо на шляху до союзу ставлять стільки вимог, що їх ніколи не дотриматися, така перспектива, коли її тверезо оцінити, — не реальний шлях до союзу, а гра в кота й мишу: і не відпустимо, але й до себе не візьмемо. Дякувати президентові Польщі Броніславу Коморовському, який чесно сказав: "Давайте не залишати Україну на її дорозі до західного світу, тому що вона піде на Схід".
Більшість наших співгромадян розуміють: на Заході нас не зустрінуть радо. Натомість ми можемо змарнувати свій шанс вигідного союзу на Сході.
Майбутнє своєї країни більшість українців теж бачать у союзі зі східними слов'янами. На запитання вже згаданого моніторингу: "Кого ви бачите головним союзником України на найближчі п'ять років?". 49 відсотків респондентів відповіли "Росію і країни СНД". 24 проценти — "Європейський Союз". 1,5 відсотка — "Китай". 1 відсоток — "США". Решта не визначилися.
Такі позиції основної маси населення. Проте вже традиційно цілком іншої думки наші політичні, економічні та гуманітарні еліти. Слизьку тему союзу з Росією перед парламентськими виборами обходять навіть партії, що прагнуть отримати голоси громадян, які за східнослов'янський союз. Більше того, після того як Україна й Росія стали самостійними державами, відбувся спалах дитячої хвороби незалежної української еліти — всі свої проблеми розглядати через призму Кремля, неодмінно вбачаючи в ньому причину своїх бід. Єдиною політичною силою, що послідовно і відкрито відстоює розвиток відносин із Москвою як зовнішньополітичний пріоритет для країни, залишається Комуністична партія.
У кожної групи українського істеблішменту свій резон, і він суперечить економічним, культурним, духовним та іншим інтересам решти українців.
Олігархи бачать загрозу своїм капіталам із боку російської бізнес-еліти. Гуманітарна інтелігенція побоюється сильнішого креативу сусідів. Зауважте, боїться не польської, не турецької, не румунської, не угорської, не чеської, не словацької, не американської й не білоруської еліт, а саме російської. Тільки на неї всі стріли гніву.
Якщо Росія, як писав філософ Микола Бердяєв, хвора на широчінь, то українська еліта хвора на Росію. У підсвідомості й політична, й економічна і гуманітарна еліти бояться відкритої конкуренції з росіянами. Хвороба призводить до атрофії самокритичності, перекриває шлях до вдосконалення. Це погано для зростання її конкурентоспроможності та справжньої самостійності. Недуга ставить бар'єри на шляху до створення вітчизняних продуктів світового рівня. А ще відводить еліту далеко від помислів, настроїв і сподівань своїх співгромадян, які здебільшого, природно, бажають залишатися жити в рамках двох культур.
Нам не слід ображатися на сусідів і надимати щоки. Час критично дивитися на себе та робити висновки. В умовах глобалізації нам не відсидітися на хуторі, не сховатися ні за якими парканами. Щоб залишитися самими собою, треба навчитися жити в світі без штучних перепон.
3 
1
Коментарі