Ексклюзиви
Середа, 15 серпня 2007 16:00

Національна безпека залежить від села

  Любов Молдаван: ”Країна є продовольчо незалежною, коли забезпечує свої потреби не менш ніж на 70 відсотків”
Любов Молдаван: ”Країна є продовольчо незалежною, коли забезпечує свої потреби не менш ніж на 70 відсотків”

Головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування Академії наук Любов Молдован, 76 років, пояснює, чому в Україні невигідно вести сільське господарство.


Нині поширена думка про те, що держава занадто втручається в регулювання сільським господарством. Чи справді це так?

— Сільське господарство — дуже ризиковане через непередбачувані природно-кліматичні умови. І тому воно — невигідний сектор економіки. Особливо якщо до цього додати, що ціни на сільськогосподарську продукцію мають постійну тенденцію до зниження. Водночас ціни на промислові товари, навпаки, невпинно зростають. Попит на сільськогосподарську продукцію має "стелю" — рівень, вище якого ціни не піднімуться. Тобто якщо у вас зростає зарплата, ви ж не будете їсти утричі більше того, скільки вам реально потрібно. Однак предмети промислового виробництва — машини, оргтехніку, одяг, нерухомість — купуватимете завжди. Щоб ліквідувати цю диспропорцію між секторами економіки, потрібне втручання держави. Тут ідеться лише про ефективність державного регулювання агроринку.

Наскільки ефективне це регулювання?

— Однією з найбільших проблем є державні фінансові та товарні  інтервенції на ринку, які мають зменшити залежність цін від природно-кліматичних умов. Наприклад, торік був добрий урожай — з"являється надлишок. Тож ціни стрімко падають. Відповідно до закону, держава має скупити цей надлишок за мінімальною ціною. Це забезпечило б середню норму прибутку для селянина. 2007-й мало врожайний — ціни ростуть. Якби торік держава купила надлишок, то нині вона викинула б його на ринок і збила ціни до мінімально гарантованих. Таким чином у світовій практиці стабілізуються ціни на стратегічно важливі для кожного суспільства різновиди продукції.

За чотири роки, відколи ухвалили закон, який регулює інтервенції, у нас жодного разу не було нормального виходу держави на ринок. Уряд мусить заборонити експорт певних видів продукції. Цього року так зробили, наприклад, із зерном.

Як вплине на сільське господарство вступ України до Світової організації торгівлі?

— Наше сільське господарство до цього абсолютно не готове. По-перше, СОТ обмежує вплив держави на аграрний ринок у формуванні пропозицій та цін. Для країн, які заснували СОТ, зберігаються навіть державні виплати тим, хто вирощує продукцію на експорт. Для нових членів СОТ це недопустимо.

Ввізне мито на українську яловичину до ЄС становить 108 відсотків

Наші селяни не мають жодного уявлення про міжнародні стандарти, яким має відповідати їхня продукція. І ніхто навіть палець об палець не вдарив, щоб організувати підготовку сільгоспвиробників до нових умов. Водночас ми розширюємо, згідно з вимогами СОТ, доступ на наш ринок імпортних продовольчих товарів. А на європейський ринок майже не допускається продукція навіть нових членів ЄС — Польщі, Чехії, Прибалтики, які торгують переважно між собою і країнами СНД.

Які основні проблеми постають перед селянами — безпосередніми виробниками аграрної продукції?

— Нині селяни зв"язані по руках і ногах. Зерно, яке вони збирають, їм ніде зберігати. Тож мусять якнайшвидше продавати його комерсантам. Селянам украй необхідно організувати власні збутові кооперативи з системою елеваторів, де можна тримати зерно до встановлення потрібних їм цін. Це дало б змогу значно підвищити прибутковість господарств. Однак держава не допомагає створювати такі кооперативи.

Прикро, що селяни не можуть зібрати кошти не лише для оновлення, але й для утримання існуючої матеріально-технічної бази. Гроші йдуть на поточні витрати.

Тобто аграрна сфера перебуває поза межами суспільної уваги...

— І це дуже непокоїть. Адже весь світ розуміє, що ця сфера —  одна з найвагоміших складових національної безпеки. Жодна країна не може бути в безпеці, якщо не здатна задовольнити свої продовольчі потреби. Вважається, що країна є продовольчо незалежною, коли забезпечує свої потреби за рахунок власних ресурсів не менш ніж на 70 відсотків.

На наших ринках еквадорські банани коштують дешевше за українські груші та яблука. Тож чи можна говорити, що Україна має продовольчу безпеку?

— Так. Поки що має. Нам потрібно 6–7 мільйонів тонн продовольчого зерна та 10–12 тонн фуражного. За прогнозами, хоча цьогорічний урожай буде гіршим за попередній, валовий збір становитиме 20–21 мільйон тонн. Тепер усе залежатиме від рівня захисту вітчизняного ринку. За різними підрахунками, в результаті вступу до СОТ ми можемо втратити близько 30–40 відсотків нашого внутрішнього ринку. У першу чергу, під загрозою тваринництво та плодоовочева сфера. Нашим селянам невигідно вирощувати худобу. За останні три роки поголів"я великої рогатої худоби зменшилося на 20 відсотків. Цього року зменшиться ще. До того ж США нав"язує нам курятину за нульовим митом. Свій же м"ясний ринок західні країни захищають. Наприклад, ввізне мито на українську яловичину до ЄС становить 108 відсотків.

До речі, про банани. Близько 80 відсотків плодоовочевої продукції і 98 відсотків картоплі виробляють селянські господарства. Скільки ті яблука можуть пролежати в звичайному льоху та не втратити при цьому товарний вигляд? Максимум три-чотири місяці. У той же час інфраструктурою плодоовочевого сектора ніхто не займається. Знову ж таки потрібна підтримка держави в розбудові системи кооперативів збуту та мережі оптових ринків зі складами і необхідним холодильним обладнанням.

Що ж залишається пересічному селянинові, який захоче стати фермером? М"ясо та молоко — невигідно. Плоди та овочі — ніде зберігати. Вирощування зерна сконцентроване у великих господарствах, які найчастіше належать олігархам.

Зараз ви читаєте новину «Національна безпека залежить від села». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода