Ще не почалося літо, а українці вже двічі здивували світ. Спочатку — саможертовним повстанням проти корумпованої олігархічної системи, а за два місяці — її фанатичною підтримкою. Ті, які вчора клялися в тому, що краще смерть, ніж зрада ідеалів Майдану, на виборах 25 травня не підтримали його висуванців — Ольгу Богомолець і Дмитра Яроша. Відтепер їхній фаворит — засновник Партії регіонів, олігарх, колишній міністр уряду Азарова, демонстративний парафіянин Московського патріархату Петро Порошенко.
Поки що ніхто не зміг пояснити цього раптового перевертання. Найраціональніше, що досі вдалося почути, це те, що "українцям пороблено". Коли народ робить безглузді вчинки і не може їх пояснити — це пряма вказівка на застосування інформаційної зброї проти нього.
Війна — це рішучі дії з метою зміни поведінки противника в бажаному напрямку. Будь-яка війна має силовий та інформаційний компоненти. У сучасних протистояннях домінує інформаційний компонент, натомість бойові дії мають допоміжний характер.
Головна умова застосування інформаційної зброї — її прихованість. "Початок інформаційної війни визначити неможливо, і це дає певні переваги агресорові. Але якщо об'єкт нападу встигне усвідомити, що проти нього ведуть інформаційну війну, то отримані агресором на початковому етапі переваги можуть обернутися проти нього самого", — писав Сергій Расторгуєв у "Філософії інформаційної війни".
Нинішня війна має дві причини — "вертикальну" і "горизонтальну". Перша — це антикримінальне повстання українського народу, що поставило під загрозу існування всієї паразитичної системи. Головними гаслами Майдану стали відділення влади від бізнесу та люстрація, тобто відсторонення від влади корупціонерів. Провладна верхівка зрозуміла: якщо процес не зупинити, то вже за місяць її можуть позбавити не лише майна і свободи, а й життя. Цю загрозу відчула й Москва, адже революційні ідеї Майдану почали поширюватися на територію РФ, російські активісти масово їхали в Київ для набуття досвіду.
"Горизонтальна" причина — це порушення геополітичного балансу, зафіксованого Будапештським меморандумом 1994 року. Згідно з ним, Україна мала бути рівновіддаленою від Росії і Заходу. Натомість політформування Тимошенко, що захопило владу після усунення Януковича, устами Яценюка одразу заявило про прискорений рух до ЄС і, як логічне продовження, до НАТО. Президентські вибори могли закріпити рух України на Захід, тому Москві треба було або їх зірвати, або поставити свого кандидата — антикризового менеджера, спроможного придушити внутрішнє антикорупційне повстання і відновити геополітичний баланс.
Президентські перегони перетворилися на змагання представників старої системи за право бути антикризовим менеджером. Головними претендентами стали Порошенко, Тимошенко і Тігіпко. Згідно з березневими опитуваннями СОЦІС, їхні рейтинги становили відповідно 21%, 10% і 7%. Подвійну перевагу Порошенко досягнув "точковим піаром": він з'являвся на Майдані тільки у вигідних для нього ситуаціях, натомість чорну роботу переговорів із ненависним Януковичем виконувала трійка "об'єднаних опозиціонерів".
У квітні Порошенко не зробив нічого визначного. Проте за місяць від нього фанатіла майже половина України. Звідки це диво? Разючий злет популярності пояснюється тим, що Порошенко застосував маніпуляцію, яка за всіма ознаками належить до інформаційної зброї.
Дата активації цієї зброї — 31 березня 2014 року, тобто наступного дня після завершення реєстрації кандидатів у президенти. Тоді маловідома громадська організація "Передові правові ініціативи" намалювала Порошенку рейтинг 38,3%, хоча реально він був удвічі менший.
"Це лайно", як висловилася соціолог Ірина Бекешкіна, негайно поширили олігархічні засоби масової інформації. На спростування фальшивки вони не відреагували, тому майже всі повірили в те, що "більшість за Порошенка". Оскільки пересічні виборці завжди намагаються приєднатися до більшості, то вже за місяць "це лайно" матеріалізувалося у реальну підтримку.
Завершальний крок комбінації: заклики обрати президента в першому турі — "щоб не було війни". Хоча зрозуміло: якби Москва справді хотіла гарячої війни з Україною, то розпочала б її наприкінці лютого, коли держава була некерована, а українська армія — небоєздатна. Блискавична перемога Порошенка в один тур є важливою умовою шахрайства, адже в другому турі народ міг усвідомити, що його ошукали, і тоді "рейтингова булька" луснула б за кілька днів.
Таким чином, Петро Порошенко виграв змагання на роль антикризового менеджера. Офіційним свідченням цієї перемоги стало оприлюднення 21 травня результатів соціологічного дослідження, проведеного Фондом "Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва" із Центром ім. Разумкова з 14 по 18 травня 2014 року. Згідно з ним, "лідером виборчих перегонів є Петро Порошенко, за якого готові проголосувати 44,6% тих, хто братиме участь у виборах".
Того ж дня, тобто 21 травня, Москва оголосила про закінчення військових навчань і почала відводити війська на місця постійної дислокації. Це означає, що президентські вибори 25 травня задовольняють Кремль, бо на них гарантовано перемагає його кандидат. Що і сталося: Порошенко в першому турі набрав понад 54% голосів тих, хто прийшов на дільниці.
Усе це пояснює, навіщо Росія два місяці тримала Україну у стані тривожного очікування війни, початок якої переносився мало не щодня. Це був допоміжний компонент інформаційної зброї з метою реставрації корупційної системи і відновлення геополітичного балансу.
Також стало зрозуміло, навіщо Партію регіонів на цих виборах представляв Добкін: тупуватим виглядом цей партієць мав відтіняти інтелект безпартійного Порошенка.
Що далі? Ще раз прочитайте наведену вище головну аксіому інформаційної війни. Вже за короткий час переваги, отримані корупційною системою від застосування інформаційної зброї, обернуться проти неї. Підніметься нова хвиля української національно-визвольної революції.
3 
1
Коментарі