Нас жорстко відкинули років на 100 назад. Усі розповіді про непотрібність держави втратили актуальність. Ми зачинені у власних кордонах. Несподівано виявилися об'єднаними не лише громадянськими правами, але й суспільними обов'язками. У випадку з пандемією та карантином ти вже не можеш сказати — я сам по собі, лишіть мене в спокої.
Мудре людство, освічене і скептичне, вкотре показало, що його краще не випробовувати на міцність і притомність. Найбільші економіки світу демонструють неготовність до нових обставин. Системи охорони здоров'я нездатні упоратися з масштабами пандемії. Красиві історичні міста, вивіски цивілізації, в плані медичної та соціальної захищеності стали центрами катастрофи. Світ змінюється на наших очах. Ми навіть не встигаємо усвідомити, що довкола відбувається.
Дії української влади під час пандемії навіть не дивують. Вони просто не викликають довіри. За критичних ситуацій стають очевидними багато речей. Зокрема, здатність держави керуватися саме суспільними інтересами та здатність суспільства об'єднуватися заради спільного подолання проблеми. Очевидним стає рівень проблем усередині країни, відповідальності влади за власні заяви та дії. Рівень ефективності державних механізмів, усвідомлення суспільством власних проблем. Видається так, що Україна цю перевірку з тріском провалила. Мені складно судити, як люди, які рік тому обирали теперішню владу, оцінюють нині її дії. Частина далі перекладають провину на "попередників" чи українців, які нині повертаються з-за кордону.
Звична для українців недовіра до держави та її інституцій, підсилена інформаційною конспірологією та побутовою легковажністю. Чинна українська влада дає всі підстави не просто для сумнівів і побоювань. Вона розчищає поле для паніки та масового незадоволення. Більшість кроків, спрямованих на стабілізацію та взяття пандемії під контроль, призводять до критики та подальшого напруження. Ставка молодого президента на старих, перевірених часом та історією олігархів. Незрозуміла й неадекватна процедура повернення громадян своєї країни додому й закриття кордонів. Усе це на тлі постійних зальотів топ-чиновників, які то не повідомляють про захворювання, то, захворівши, вибивають для себе віп-палати. І все це, знову ж таки, на тлі мутних історій із проданими масками та замовленими тестами.
Кожну українську владу громадяни схильні підозрювати та звинувачувати в корумпованості та непрозорості. Але теперішні керівники країни викликають несприйняття навіть не своєю дзеркальною подобизною з попередниками. Вони справляють враження некомпетентності, безпорадності, відсутності уявлень, що робити, а головне — для чого. Найгірше, що могло статися в країні під час кризи — присутність при владі людей, які не здатні керувати ситуацією.
Біда має об'єднувати й навчати. Хочеться вірити, що ми пройдемо це випробування гідно і з мінімальними втратами. Але так само хочеться сподіватися, що українське суспільство, прийшовши до тями й повернувшись до нормального життя, спробує переосмислити й переоцінити багато речей — своє ставлення до себе та близьких, до світу, в якому ми всі живемо, до країни, громадянами якої нам випало бути. Якщо не на суспільну мудрість і відповідальність, то на інстинкт самозбереження варто розраховувати. Що нам ще лишається.
2 
35413
Коментарі