Президент Асоціації українських банків 56-річний Олександр Сугоняко вважає, що міжнародні фінансові інституції кредитують Україну через зневіру в її здатність самостійно подолати економічні труднощі.
Уряд каже про успіхи в подоланні кризи. На якій її стадії перебуває Україна?
— В Україні поєднані одразу три кризи — перевиробництво в окремих галузях, недовиробництво в інших і структурна криза. Остання означає: наша економіка не виробляє багато з того, що потрібно українському суспільству. Тому говорити про якесь покращення — це популізм, продиктований політичними інтересами.
Сьогодні ми ще рухаємося донизу, тому що ніяких структурних змін в економіці не відбувається. Тільки розробка відповідної стратегії та її реалізація дозволять через деякий час сказати: Україна стала на шлях виходу із кризи. Але й за таких умов вихід не буде швидким.
Які ознаки свідчитимуть, що в кінці тунелю з"явилося світло?
— Суть цієї кризи в неадекватному розумінні нинішніми можновладцями значення економіки й господарювання в житті суспільства. Прийдуть нові люди, які бачать оце світло в кінці тунелю й дохідливо розкажуть іншим. Вони запропонують точки економічного зростання. Будуть виокремлені галузі, підгалузі, крупні підприємства, на чию продукцію є платоспроможний попит всередині країни. Тобто вони вироблятимуть те, що споживатиме населення. Почнеться грошовий обіг у тому сегменті економіки. Це може бути легка промисловість, переробна, переорієнтоване машинобудування, імпортозаміщуючі виробництва тощо. Поява таких от 10–15 точок зростання сприятиме запуску грошового обороту, в ті галузі прийдуть банківські кредити.
Дії уряду й Національного банку за 10 місяців кризи заслуговують на двійку
Безперечно, потрібна відповідна державна політика: з одного боку, націлена на зменшення процентних ставок за кредитами ключових галузей, з іншого — на стимулювання попиту на їхню продукцію. Без участі держави сама економіка такої структурної кризи подолати не зможе.
Чи варто було брати величезні позики в Міжнародного валютного фонду?
— Вони лише дозволятимуть уряду зберігати існуючу структуру економіки й консервувати оті три різновиди економічної кризи. Він може нічого не робити, а вирішувати свої політичні проблеми за рахунок чужих грошей. Використовувати їх виключно на подачки населенню. Серед іншого це сприятиме збільшенню інфляції наступного року.
Але ж ці позики дають ніби під вигідні відсотки.
— Відсотки справді низькі. Але для отримання цих кредитів влада робить величезні політичні поступки. А це може коштувати Україні набагато дорожче, ніж реальні проценти.
Чому МВФ фактично фінансує покриття дефіциту держбюджету? Зазвичай він таке не практикує?
— Банкрутство України може принести проблеми центрально- та східноєвропейським країнам і Євросоюзу. Отож вони готові нас кредитувати — не вірячи в те, що український уряд чи влада в цілому здатні щось вдіяти. Очевидно, фонд діє тут не тільки як економічна інституція, а й як політична.
Після відносної стабільності знову різко падає курс гривні. Чому?
— Економічні підстави є. Скажімо, обсяги імпорту перевищують експорт на 2,5 мільярда доларів. Отож бракує коштів, аби задовольнити попит на валюту для закупівлі товарів за кордоном. Немає в державі ні календаря надходження валюти на наш ринок, ні календаря попиту на неї. Як за таких умов працювати Національному банку?
Але ще присутній і політичний чинник. Курсова політика стає інструментом отримання певними політичними силами коштів на передвиборну кампанію. Впливаючи на Нацбанк, знаючи, коли курс гривні впаде і коли підніметься, можна зняти проблеми з фінансуванням виборів.
Чи можна спрогнозувати курс гривні на найближчі чотири-п"ять місяців?
— За такого політичного і спекулятивного тиску влади на НБУ?! Можна хіба що прогнозувати, що на гривню можна буде менше купити. Скажімо так: курс гривні до сала впаде. Перед виборами політики намагатимуться роздавати людям подачки, виробництво не розвиватиметься, імпорт пригальмовуватимуть. Отож ціни ростимуть.
Щодо курсу гривні до долара, то він коливатиметься. В тому числі через політичні й бізнесові інтереси. Поза цією політичною спекулятивною складовою є ще дефіцит торговельного балансу. Поки невідомо, які будуть ціни на газ, скільки треба валюти на інший критичний імпорт. Не знаємо, як гаситимуть в кінці року свої борги держава, державні корпорації й банки.
Тобто є причини для ослаблення курсу гривні, але не для його обвалу. Хоча штучно це може бути зроблено.
Які ризики постають перед банками в найближчому майбутньому?
— Перший — політичний: президентські вибори. Другий — макроекономічний: політика уряду, який роздає людям гроші. Третій — робота з ризиками в банках. Небезпечною для банківської системи є й дестабілізація гривні. Адже позичальникам важче повертати дорогі кредити. Якість кредитних портфелів банків падає.
Дії уряду й НБУ з допомогою банківського сектору за 10 місяців кризи заслуговують на двійку за п"ятибальною системою. Фактично нічого не робилося корисного.
Але ж банкам виділили великі суми на рефінансування
— Рефінансування замістило відтік депозитів. Якби не це, то банківська система уже була б недієздатною. Однак великі суми роздавали, але не було і немає нагляду НБУ за їх використанням. Так само і якоїсь системи, кому і скільки давати.
Багато власників банків є політиками. Чи означатиме це ще більший вплив політики на банківську сферу, особливо перед виборами?
— Політикам і владі треба мати єдиний погляд на банківську систему, спільні принципи відновлення її функціональності. Але вони не мислять категоріями галузей — дбають лише про окремі бізнеси, які за ними стоять. Так було і при виробленні підходів до рекапіталізації банків: думали, як допомогти своїм і насолити політичним конкурентам. Але ж за кожним банком стоять клієнти, підприємства, вкладники і позичальники — це частина української економіки. Якщо банкрутує малий банк — це для економіки мікроінсульт, якщо крупний — параліч. Такими категоріями влада не мислить.
2 
1
Коментарі