Італійський мислитель Нікколо Макіавеллі казав: "Керувати — означає примушувати вірити". Наше ж суспільство після породженого помаранчевою революцією надпотужного сплеску надій і сподівань впало нині в безодню повної безнадії.
Бездарність обох протиборчих тоді сторін, їхня неготовність керувати величезною європейською країною, моральна непорядність, безвідповідальне захоплення дешевим популізмом здається назавжди вбило віру — у краще майбутнє, владу, яка щось зробить і для народу. Зрештою, вбило віру в себе, що ми таки зможемо коли-небудь виправити ситуацію, щоб хоча б наші діти могли жити достойніше. Цілковите безсилля та дрібничковість української "еліти" призвели до майже повної некерованості держави, економіки та суспільства. Сьогодні ними або ніхто не управляє, або роблять це з закордонних центрів впливу.
Водночас теперішня криза ще раз доводить, що така начебто неістотна річ, як віра, є ледь не фундаментом для розбудови майбутнього кожного народу. Вона надихає енергією не лише нації, а й навіть фінансові системи. Без довіри до банків годі втримати стабільність національної валюти, запустити кровоносну артерію економіки — кредитування.
Що ж означає для нас наведена на початку фраза Макіавеллі? Чи "примушувати вірити" означає накидувати всім якусь ідеологію, як це було при комунізмі? І що значить "примушувати" — знову вдатися до послуг якогось КДБ, яке стежитиме за одномислієм? Чи може "примушувати вірити" означає безоглядно брехати своїм співгромадянам, обіцяти їм нездійсненні золоті гори лишень для того, щоб дорватися до влади? І взагалі — чи є якась влада, яка змусить нас мислити відповідально, не піддаватися на різного роду омани і, зрештою, повірити в себе і своє майбутнє?
Звичайно ж є. Це не влада грошей, не фізичний чи військовий примус. Це влада інтелектуальна. Макіавеллі чітко сформулював те, що стало очевидністю пізніше — саме інтелектуали є надпотужними інструментами впливу на суспільство.
Однак питання, хто є отим інтелектуалом. Шаленець, що замкнувся у своєму кабінеті й вивчає вусики мадагаскарського метелика? Чи той, хто образився на "безнадійний" народ і споглядає на нього з олімпійських вершин своєї високої освіченості?
Той, хто володіє думками людей, володіє і людьми
Один із чільних французьких інтелектуалів Режіс Дебре переказав був таку історію: "1979 рік, Гонконг, молода китайська біженка спілкується із західним журналістом. "Я готувалася до вступу до університету, коли прийшла культурна революція. Активно брала в ній участь, — розповідає. — Коли вона закінчилася, мене, як і більшість освіченої молоді країни, послали на польові роботи до якогось глухого села. Тобто моє навчання закінчилося середньою освітою". "Тож ви не вважаєте себе інтелектуалом?" "Вважаю, адже тим, що я пишу, намагаюся впливати на людей".
Цим все сказано. Дівчина з середньою освітою є справжнім інтелектуалом, а дивакуватий професор — простим диваком. Багато знань мудрості не дають. Інтелектуал — це не той, хто справді мало не все знає й сидить у вежі зі слонової кістки. А той, хто формує громадську думку, не мовчить, бачить реальний стан справ і голосно про це говорить. Хто примушує людей думати, постійно будить їх, не дає їм поринути в солодкі оманливі сни нездійсненних обіцянок наших брехливих поводирів. Це невдячна справа, а інколи й небезпечна.
Сильні світу сього чудово розуміють: той, хто володіє думками людей, володіє і людьми. І вони ефективно користуються цією владою. Подивіться, як оглупляють людей наші телевізійні канали. А як працюють російські. А що ж народ? Та так, як за Шевченка: " Німі на панщину ідуть. І діточок своїх ведуть".
Отож інтелектуалам слід знову починати спочатку. Іти в народ, відроджувати в ньому віру в себе, а отже, і в Україну. Щоправда, інструменти інтелектуальної влади тепер інші — газети, телебачення, Інтернет, радіо. Це те саме слово, що й в часи Христа — однак до людей воно сьогодні доходить саме за допомогою цих мас-медіа.
Облудними є ілюзії тих доморощених інтелектуалів, які вважають: їм вдасться відсидітися у вежах зі слонової кістки. Це неможливо і неморально. Хто більше знає і далі бачить, той відповідає за інших, часто незрячих. Їхнім моральним обов"язком є "примушувати вірити" в себе та країну. Тільки ця віра може стати фундаментом тієї прагненної України, яку провіщав Шевченко.
3 
1
Коментарі