Представники партії "Свобода" зруйнували пам'ятник Леніну в місті Охтирка на Сумщині. Після того Сумська міськрада підтримала пропозицію мера про знесення двох пам'ятників Ульянову в обласному центрі. А мер Харкова Геннадій Кернес пообіцяв "зламати руки-ноги" нардепу-"свободівцю" Ігореві Мірошниченку, якщо той приїде руйнувати пам'ятники в його місто.
Антін МУХАРСЬКИЙ, 44 роки, шоумен:
— Що є люди, які захищають пам'ятники Леніну? Ця психологічна аномалія загалом зрозуміла. Є старий анекдот. Дід каже: "При Сталіні було харашо!". Та як? А репресії, голод? "Зато пити міг, і "машинка" працювала". І нічого з цим не зробиш. Є певна категорія людей, які в Радянському Союзі були щасливі. Демократія і таким людям дає право боротися за свої права. Хоча вони в свій час такого права іншим людям не давали, примушували жити по-їхньому.
Що рівнятися на Польщу? Польща була в радянській окупації 44 роки, а Україна — 70. У нас винищили два покоління, а потім виростили повноцінного гомосовєтікуса. Стерли пам'ять про Махна, Петлюру, отамана Зеленого.
З одного боку, може, й треба замість пам'ятників Леніну ставити Шевченка, Хмельницького, гайдамаків, Шухевича. Бо ж маса звикла: хто на постаменті, тому і вклоняємося. З іншого боку, хіба в Україні ставлять пам'ятники Ісусу Христу? Не дарма в Біблії написано: "Не створи собі кумира".
Володимир КОРНІЛОВ, 44 роки, директор української філії Інституту країн СНД:
— Не треба забувати, що нинішня Україна є правонаступником не Української Народної Республіки, а саме УРСР, яку створив Ленін. Не було б Леніна, не було б України в теперішньому вигляді. Завдяки Іллічу, а потім і Сталіну, цілі регіони ввійшли до складу УРСР. Згадайте, при обиранні великих українців маса жителів країни голосувала за Леніна і Сталіна (Ульянов зайняв 24-те місце, а Сталін не потрапив до сотні. — "ГПУ").
Потрібно відкрито й демократично вирішити, що робити з пам'ятниками Леніну. Якщо жителі якихось населених пунктів мало не одноголосно висловлюються за те, щоб їх не було, ніякого конфлікту нема. Якщо зняття пам'ятника суперечить думці більшості, можна знайти компроміс. А вандалізм слід засуджувати найактивнішим чином.
Сергій ЖАДАН, 38 років, письменник:
— Ми досі перебуваємо в стані громадянського протистояння, яке будь-якої миті може перерости в громадянську війну. Просто про нього не всі хочуть говорити.
Кожен марш на підтримку Бандери у Львові обов'язково відгукується демонстрацією на день народження Ілліча в Луганську. Люди, які не мають теперішнього, відчайдушно хапаються за минуле. Доки це не вирішиться, наша країна просто не має шансів. Політики ефективно використовують "війну пам'ятників", "мов", "церков", аби відволікати увагу від справжніх проблем. Скажімо, корупції.
Для частини громадян Ленін лишається компромісним історичним персонажем. Щось на зразок сільської церкви — до неї можна не ходити, але все одно краще її не чіпати. Ці громадяни вже не можуть не визнати факт Голодомору чи репресій, проте Ілліч у них асоціюється з безкоштовними освітою, медициною.
Павло СОЛОДЬКО, 36 років, редактор сайта "Історична правда":
— Насправді більшості українців байдуже. Стоїть собі пам'ятник Леніну навпроти прохідної заводу, то хай собі. В Україні досі багато чого залишилося з радянських часів. 1980-ті плавно перейшли у 1990-ті. Революції і радикальних змін не було. Ми догулювали застій. Замість Леніна ставили Шевченка. Людям потрібно когось ставити замість "вождя". Така радянська спадщина.
Ніхто не займається формуванням історичної пам'яті в Україні. Якщо буде суспільне замовлення на своїх героїв — Ленін і Сталін стануть непотрібними. А пам'ятники не вічні. Вони зроблені не з кращих матеріалів. Будуть валитися, становитимуть небезпеку для людей. Їх зніматимуть або ремонтуватимуть. Совковості вже потрохи зменшується. Бо менше стає тих, хто народився в СРСР. Коли в українців зарплатня буде кілька тисяч євро, про Леніна забудуть.
2 
1
Коментарі
48