Був я у Львові у відрядженні й заскочив принагідно на Форум видавців. Там спробував власноруч продавати свою книжку політичних епіграм "Колода від Ющенка". Я підходив до людей і пропонував збірничок, проводячи аналогію між Жовтневою 1917-го й помаранчевою 2004 року революціями. Як тоді, так і нині, чим далі була в часі подія — тим більше ставало тих, хто тягав революційну колоду з лідером — Леніним чи Ющенком.
Народ переважно сміявся. Але одна жіночка подивилася на мене з осудом і кинула:
— Я зневажаю тих, хто каже погано про президента.
Я так розгубився, що не знайшов нічого ліпшого як на повному серйозі послатися на Конституцію і сказати, що Основний Закон гарантує мені право критикувати можновладців.
— Нічого він вам не гарантує! — відповіла жінка.
Дурнішого діалогу годі й придумати.
Безмежна любов українців до влади. Нові часи створили для цього нові можливості. Якщо раніше любити можна було тільки одну особу, одну політичну силу, одну декларовану владою точку зору, то тепер вибір — на всі смаки. Тобі не подобається Ющенко? Будь ласка — люби Януковича або Тимошенко. А якщо всі ці продажні жирні політики тобі не до душі, можеш віддати своє серце комусь худішому, наприклад Тягнибокові або Литвину. Вони наче й не в Кабміні й не в Секретаріаті, але в Верховній Раді були і, може, ще будуть. Себто до теплих крісел їхні сідниці призвичаєні.
Їхні сідниці призвичаєні до теплих крісел
Для багатьох наших співвітчизників політики поділяються на винятково поганих і винятково гарних. Перших треба всіляко засуджувати, критикувати й навіть крити триповерховим матом. А на других треба молитися, як на Бога. Пригадайте лишень фотографії, де Вікторові Януковичу якийсь чоловік цілує руку, наче священику.
У 1991 році, коли відбувалися перші вибори президента України, я іноді ходив роздавати листівки. Одна літня жіночка, глянувши на зображення В"ячеслава Чорновола, повернула мені листівку зі словами:
— За зека ніколи голосувати не буду! Я — за Кравчука!
Мабуть, вона вважала, що відсидіти може тільки вбивця, ґвалтівник чи крадій. Жінка уявлення не мала про в"язнів совісті, яких садила партія, у якій тоді перебував її "політична симпатія" Кравчук. Тим більше, що Чорновіл на той час ще не асоціювався із владою, а був із тих, як писала кравчуківська пропаганда, хто рветься до влади. Наче Кравчук не рвався.
А тепер півкраїни ніжно любить чоловіка з двома "ходками" за плечима. І аж ніяк не з дисидентським минулим. Мені здається, що ота жіночка з 91-го могла б вибачити Януковичу судимості, бо він сьогодні — влада. А владу треба любити. Якщо не всю, то хоча б її частину.
Коли ж наш виборець полюбить себе більше, ніж владу? Коли він скаже своєму обранцю — чи то Ющенкові, чи то Януковичу: "Ти, голубе, повинен виконувати те, що я тобі скажу!"? Невже нам доведеться чекати аж два покоління — поки не вмре останній, хто народився у рабстві?
3 
1
Коментарі