Обіцянка Петра Порошенка за тиждень припинити війну виявилася передвиборною цяцянкою. Війна затягується, стає масштабнішою та інтенсивнішою. Саме час поставити запитання про причину війни, адже це як із хворобою: без точного діагнозу її можна лікувати до самої смерті.
А про це в Україні не заведено говорити. З одного боку, є забагато зацікавлених. Наприклад, завдяки війні заблокована люстрація, тривають "пиляння" бюджету і крадіжки на держзакупівлях, стрімко зросли ціни на зброю і набої. Військкомати в кілька разів підняли хабарі за відмазку від армії.
З другого боку, першопричина війни занадто масштабна, а тому для більшості — неочевидна. Хоча дослідники глобальних процесів давно стверджують, що людство переживає трансформаційну кризу: старий світ руйнується, а з його перегною виростає нова формація. Центром цього перетворення якраз і є Україна. Тут зосереджено найбільше суперечностей. Будучи країною з однією з найвищих концентрацій природних і людських ресурсів, Україна потерпає від корупції і має найнижчий у Європі рівень життя. Національним ідеалом є правда і воля, натомість у реальності українці вражені брехнею, самообманом, соціальним паразитизмом, духовним і економічним рабством. Це спонукає до змін.
Між Євросоюзом, Росією і паразитичною владою пострадянської України весь час триває боротьба за ресурси, що загострюється в міру поглиблення світової кризи. Після Майдану-2014 боротьба за "український пиріг" перетворилася на відкрите і небезпечне протистояння. Шлях до замирення всі три сторони конфлікту вбачають у тому, щоб чіткіше розділити сфери впливу розчленуванням України приблизно по Дніпру. Згідно з цим задумом, одна частина української владної верхівки зберігає своє панування й переходить під протекторат ЄС — зі спільною утилізацією наявної в країні власності. Друга частина верхівки переходить під протекторат Росії з такими ж наслідками, тільки у брутальнішій формі. Ми є свідками агресивних торгів щодо того, кому скільки дістанеться.
Владна верхівка готова до розділення України, тому війна з Росією створює стійке враження чогось несправжнього і дуже нагадує дії з "відтискання бізнесу". Інакше як пояснити, що командування створює коридор для безпечної передислокації сепаратистів зі Слов'янська в Донецьк? Українські вояки уникають координації дій з керівництвом АТО і Генштабом, бо це веде до загибелі. Під час війни, яку сором'язливо називають "антитерористичною операцією", українська промисловість далі забезпечує потреби російської армії. Паразитичні схеми "сім'ї" працюють, а спонсори сепаратизму перебувають на свободі.
Але не все так просто: спроби владної верхівки відновити баланс-1994 (у Будапешті було підписано меморандум: Україна відмовляється від своєї ядерної зброї, натомість Велика Британія, США та Росія гарантували безпеку та непорушність суверенітету. — "ГПУ") і порозумітися з давніми партнерами — мародерами пострадянської України — раптом стикнулися з трьома новими реаліями.
По-перше, несподівано для всіх українці почали яро воювати за свою гідність і свою Батьківщину. Тож проект розділення України між ЄС і РФ забуксував на території Донбасу й Луганщини.
Проте Москва продовжує маніакальні зусилля з відтискання своєї "справедливої частки", вважаючи, що партнери її "кинули". Вона нарощує пресинг ще й тому, що Донбас і Крим — як валіза без ручки: вони економічно збиткові без Дніпропетровщини, Запоріжжя і Херсонщини. Окрім того, Росія претендує на Одещину, Миколаївщину і Харківщину. Якщо не отримає "свого", то із заздрості постарається його знищити, щоб воно не дісталося Євросоюзу. Це звична для Москви практика випаленої землі.
По-друге, українська криза загострила протистояння між Європейським Союзом і США. З одного боку, ЄС дедалі більше позбувається американського опікунства і веде власну гру. З другого, Росія задіяла щодо ЄС свою найсильнішу зброю — підкуп і глибоко укорінену агентуру, причому на рівні найвищого євросоюзівського істеблішменту. Показовий приклад: німецький канцлер Герхард Шредер відверто лобіював інтереси Росії, а після відставки очолив компанію, що є власником газопроводу "Північний потік". Цей проект послужив своєрідним юридичним оформленням негласного економічного й політичного союзу між Росією і ЄС, адже його власниками, окрім Газпрому (володіє 51% акцій. — "ГПУ"), є уповноважені своїми урядами компанії Німеччини, Франції та Нідерландів.
Водночас, щоб перехопити керування Євросоюзом, Кремль фінансує європейські партії, зокрема радикально-націоналістичного спрямування. У результаті об'єктивних економічних інтересів та рішучого ведення Москвою агентурно-корупційної війни склався стратегічний союз між Росією і ЄС.
Це — неприємна новина для США. Небезпека для американців посилюється тим, що до союзу ЄС-РФ долучається Китай. Заради союзу з Пекіном Москва готова не тільки постачати сировину за низькими цінами, а й ділитися своїми територіями. Так формується континентальний блок, у якому поєднуються величезні природні та людські ресурси, науково-технологічний, військовий і індустріальний потенціал. Виникає потуга, що незабаром зможе диктувати свої умови Америці й усьому світу.
По-третє, під час української кризи остаточно з'ясувалося, що провідні учасники НАТО — Німеччина і Франція — є союзниками Москви. Країни Прибалтики, Польща, що є членами цього військово-політичного союзу, зрозуміли: у випадку російської агресії їх ніхто не захищатиме, доведеться покладатися на власні сили.
Прагнення України до незалежності, геополітичні інтереси США в Європі й російська загроза прибалтійським та слов'янським країнам оживили давню ідею Конфедерації Міжмор'я, відому також як Балто-Чорноморська Співдружність. Тут збіглися інтереси повсталого українського народу, країн Центральної Європи та США.
Нині США є провідною військово-економічною потугою планети, проте після сформування блоку ЄС — РФ — Китай американцям доведеться зайняти скромніше місце. Для недопущення геополітичної поразки їм необхідно застопорити утворення цього блоку, насамперед — вбити клин між ЄС і Росією. Це можна зробити шляхом утворення Центрально-Європейської Співдружності, або Конфедерації Міжмор'я, до якої ввійшли б Естонія, Латвія, Литва, Польща, Болгарія, Молдова, Чехія, Словаччина, Македонія, Грузія, а також Білорусь, Швеція, Фінляндія, Хорватія, Угорщина, Румунія й Норвегія. Іншими, крім США, потужними державами, зацікавленими в недопущенні блоку ЄС — РФ — Китай, є Індія та Японія — геополітичні противники Пекіна.
Ключовим гравцем Балто-Чорноморської Співдружності є Україна, що спричинено її центральним розташуванням, природними ресурсами, пасіонарним населенням, економічним, технологічним, науковим і військовим потенціалом. Окрім того, вона залишається великою доларовою зоною. Тому США зацікавлені в тому, щоб Україна зберегла цілісність і незалежність. З цієї причини Вашингтон узяв курс на проголошення Києва військовим союзником США без НАТО.
Головною перевагою такого статусу є можливість отримувати військову допомогу, обійшовши бюрократичні процедури експортного контролю. Реалізація цього статусу означатиме надання Києву всього необхідного, аби тільки українці захищали себе і свою незалежність. А також творили нову Європу з центром у Києві.
У законі США №2277 ідеться про надання Україні сучасної зброї, техніки, розвідувальної інформації, грошей, навчальних та інших послуг. Ефективність американської допомоги визначатиметься спроможністю української влади її прийняти і правильно реалізувати. Очевидно, що нинішня державна машина для цього не придатна, бо це паразитична структура, спроможна лише "пиляти бюджет", красти, брехати, визискувати і зраджувати. Передавати такій державі розвідувальні дані — це рівнозначно тому, щоб одразу передавати їх у Кремль. Адже владні структури України нашпиговані московською агентурою.
З цього випливає, що США, а також країни Міжмор'я зацікавлені в глибокому, докорінному реформуванні України — аж до перезаснування держави: з приходом до влади державників, спроможних творити новий світ, воювати і перемагати. Геополітичні союзники України підтримають ту владу, яка подолає корупцію і некомпетентність, очистить державні структури від запроданців, ефективно захищатиме свою незалежність і творитиме Конфедерацію Міжмор'я.
5 
1
Коментарі