У московському Літературному інституті керівником мого семінару був Анатолій Жигулін — гарний поет і чудова людина. Уже за першої зустрічі він ошелешив студентів, повідомивши, що просидів вісім літ у ГУЛАГу. Він не хвалився цим, але й не приховував — хоча говорити про такі речі за "зрілого" Брежнєва було неприйнято. Він просто згадував цей свій досвід серед інших біографічних даних — наче то було одне з багатьох місць його праці або навчання.
Анатолій Жигулін потрапив до сталінського концтабору 18-річним одразу після війни, бо створив у Воронежі з ровесниками якусь альтернативну ("справжню!", "ленінську!" — як їм здавалося) комсомольську організацію. У нього є кілька блискучих віршів про табірний побут. В одному з них розповідається, як вони з полоненим японцем пиляють дрова і їм страшенно хочеться закурити. І вони просять цигарку у вартового, що походжає неподалік за колючим дротом. А вартовий несподівано не посилає їх матом, не вищирюється глузливою посмішкою і навіть не відвертається, мовби нічого не чув. Він кидає пачку цигарок на нейтральну смугу поміж дротів.
І зек Жигулін поволі наближається до колючого дроту. Він не дивиться на цигарки, лише на солдата, — просто в очі. Він намагається збагнути, чи вартовий справді щиросердо поділився з ним цигарками, а чи лише кинув їх як приманку. Аби застрелити зека біля колючого дроту, буцімто при спробі втечі, та отримати за це від начальства винагороду — двотижневу відпустку.
Я намагаюся дивитися йому в очі: застрелить у під"їзді, як Політковську, чи не застрелить?
І врешті, вже біля самісінької загорожі, Жигулін таки вирішує: "Нет, пожалуй, что не убьет". І простягає руку крізь дріт.
Того разу для нього все справді закінчилося щасливо. Але траплялися й інші, менш фортунні випадки, про які Анатолій Володимирович згадував сухо, як і про все інше. "Коли в тебе влучає куля, — пояснював він, — це насамперед страшенно боляче. Це мовби в тебе з усієї сили вгатили ломом".
Я згадую тепер свого покійного вчителя дедалі частіше. Зокрема, коли бачу на телеекрані, як московський ОМОН гамселить кийками антипутінських демонстрантів. І як головний начальник тамтешнього взірцево-показового нафтогазово-кагебешного табору пояснює журналістам переваги російської "суверенної" демократії, яку лицемірний Захід намагається дискредитувати, й тому втручається у газпромівсько-ефесбешні справи.
Щоразу, як цей добросерд зі зміїним поглядом пропонує нам, українцям, пачку своїх цигарок — чи то у вигляді якогось чергового ЄЕПу, чи то в упаковці дешевого газу, чи в пропозиції захистити нас від проклятущого НАТО, — я, за порадою Жигуліна, намагаюся дивитися йому в очі: застрелить у під"їзді, як Політковську, чи не застрелить? Отруїть полонієм чи не отруїть? Підірве із сотнею інших мешканців у житловому будинку чи не підірве? І чим довше дивлюся, тим виразніше розумію: він таки заробляє собі на відпустку, цей головний конвоїр усієї Русі — Великої і Малої, Білої і Червоної, кримсько- і волзько-татарської, придністровської і чеченської, абхазької й осетинської, і прочая, і прочая, і прочая.
8 
35413
Коментарі