Письменник і публіцист Микола Рябчук, 52 роки, каже, що ресурс Ющенка ще не вичерпався, "донецькі" усвідомили непотрібність авторитаризму, і порівнює Україну з Америкою XIX століття.
Уся ця нинішня нестабільність, непевність і гризня означає, що європейська Україна знову відкладається?
— Так. І незалежно від того, якою буде коаліція. Маятник пішов в інший бік. Після революції здавалося, що ми зможемо скочити на європейський рівень, як Польща чи балтійські країни. Але тепер треба визнати: цього не сталося. Отож підемо по ще одному колу, хоча й буде воно на вищому рівні. Як у спіралі.
Є такий жарт: Ющенко — це "Кравчук лайт". Тобто "легкий" — як у цигарках. Мабуть, наступником Ющенка буде якийсь "Кучма лайт". Хтось з авторитарними замашками, але не масштабу Даниловича. Ми зараз коливаємося від хаотичного лібералізму до авторитаризму. Потім будуть "Кравчук суперлайт" і "Кучма-суперлайт". Зрештою, вийдемо із цих коливань між лібералізмом і авторитаризмом і почнемо коливатися в нормальній європейській площині: між лібералізмом, консерватизмом і соціал-демократією.
На Ющенка доволі довго сподівалися як на людину, здатну швидко й радикально трансформувати країну. Тепер слід очікувати наступного месію?
— Ресурс Ющенка ще не вичерпався. Раптом він ще навчиться слухати людей, не оточуватиме себе посередностями.
Але річ не лише в Ющенкові, є проблема поколінь. Нинішнє — комсомольське. Воно не може бути кращим, аніж є. Ці люди формувалися в певних умовах і середовищі. Повинна прийти нова генерація, вивчена не конче в гарвардах і кембріджах, а хоча б у Могилянці. Тобто це мають бути люди без марксизму-ленінізму, звичок домовлятися під столом. Люди з певною правовою свідомістю.
Україна все одно належить до Європи. 1991 року вона зірвалася із совєтського ланцюга і котиться до Європи, як велика куля. Деякі політичні сили намагаються її пригальмувати, якісь — пришвидшити. Але куля все одно туди прикотиться.
З "донецькими" в тому числі?
— Звичайно. Рух у Європу — це питання не політичне, а здорового глузду. І ті ж "донецькі" рано чи пізно це зрозуміють.
У своєму нинішньому видиранні посад українські політики дуже відрізняються від європейських?
— Для політиків прагнути посад природно. Але виграючи якісь там посади, наші набагато більше програють у громадській думці. Поки що вони цього не зрозуміли. Це таке собі поєднання совєтської тупості з українським жлобством.
Але вони цього позбудуться. Зрештою, вперше ж у житті так-от домовляються. Ще й перед телекамерами, з коментарями. Раніше цього не було. Папа зібрав, дав одному-другому в морду, сказав — от така буде "коаліція". Чи — такий-от прем"єр.
Кучма ж починався нібито з дрібниць
Біда наших політиків ув іншому. Вони зрозуміли, що демократія це добре — подобається на Заході, вводить їх у європейські салони. Навіть "донецькі" усвідомили: авторитаризм не годиться, бо перекриває шлях до порядного товариства. Але політики не зрозуміли, що демократія є похідною від правової держави. Ющенко та нова політична еліта є достатньо порядними людьми, щоб не намагатися підвісити за яйця суддю — як Леонід Данилович свого часу хотів. Але вони ще не зрозуміли: коли не буде правової держави, то наші постсовєтські судді самі їх підвісять.
Зараз маємо драматичну ситуацію. Старі методи шантажистської кучмівської держави, податковий терор та інше вже не діють. А нові правові методи не діють ще.
Чи наша демократія достатньо розвинена для того, щоб убезпечити країну від відкату назад у разі приходу до влади Партії регіонів?
— Загроза є. "Донецькі" звикли вирішувати проблеми специфічними методами, і позбутися цієї звички їм буде важко. Скільки Васі не кажи, щоб не колупався в носі — він все одно колупатиметься.
Утім, вони вже намагаються себе контролювати. Можна судити хоча б із того, як і що говорять.
Янукович уже ветеранів не посилає на три літери, як колись у Коростені...
— Безумовно. Видно, що з ним працюють американські політтехнологи, а не російські. Окрім того, "донецькі" відчувають зміни в суспільстві. Та й незалежна преса є. Тому я не думаю, що можливий відкат назад. Хоча варто бути напоготові. Кучма ж починався нібито з дрібниць. Не було ж так, щоб усім зразу в морду дали. Свободи обрізалися потихеньку, а суспільство ковтало й ковтало.
Із Тимошенко-прем"єром така небезпека є?
— Від неї можна багато чого сподіватися. Але ж вона виграла вибори серед "помаранчевих". Так що нема чого крутити. Великою помилкою президента і його соратників було те, що вони заварили цю тяганину. Треба було відразу привітати Юлію Володимирівну і дати їй карт-бланш. Хай покаже, що вона може і вміє. Я, наприклад, у тому невпевнений. Але у будь-якому разі — ми й гірші часи переживали.
Те, що зараз відбувається між сходом і заходом країни, — це поділ чи розкол?
— Поділ, який намагаються і можуть перетворити на розкол. Це розмежування цивілізаційне — між совєтською і несовєтською, або ж європейською Україною. Простим компромісом тут справу не вирішиш.
Кучма маніпулював цією проблемою, грав роль "миротворця", а фактично її підживлював. Проте вирішувати доведеться. Україна не може бути одночасно совєтською і антисовєтською. Не може бути чогось середнього між цим. І аргумент "ребята, давайте жить дружно" не підходить. Так само, як казати — не чіпаймо цю проблему, бо буде розкол і громадянська війна.
У XIX столітті Америка ділилася на ліберально-демократичну північ і рабовласницький південь. Їм також тоді треба було боятися розколу та громадянської війни й миритися з рабовласництвом?
Кажуть, що коаліція "Нашої України" з Партією регіонів якраз і допомогла б цей поділ ліквідувати.
— У цьому разі затиралися б певні моральні цінності, межа між добром і злом, чесністю й безчестям. Я не проти примирення з "донецькими" та Януковичем. Але вони повинні визнати фальшування президентських виборів, Мукачеве та інше. Хай скажуть: нас клятий Кучма чи Медведчук не туди завели. Чи щось інше. Натомість нас переконують — за Партією регіонів теж стоять мільйони українців, наші люди. Та люди тут ні до чого. За Гітлера колись теж голосували мільйони — то що, треба пробачити й нацистів?
Для примирення "донецькі" повинні визнати свою вину. А якщо вдавати, що нічого не трапилося — тоді краще воювати.
2 
1
Коментарі