Мовознавець і перекладач, доцент Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка Віталій Радчук, 52 роки, розмірковує про те, що нехіть влади до мовної політики вже є політика і до того ж найгірша.
Під час передвиборної кампанії багато говорять про потребу захисту російської мови як мови нацменшини. Яка ваша думка?
— А хіба російській мові у нас щось загрожує: від Ужгорода до Луганська, серед слов'ян-братів? Російську мову й досі насаджують Україні силоміць — точнісінько за сталінським планом злиття націй. І робить це, зважте, ялова держава. Звичайно, під ґвалт реваншистів, паханату й платних крикунів. Мета їхня — зруйнувати споконвічні цінності, відсахнути народ від традиції, як від чуми, накинути йому саможерство. Істина відома: злодій завжди найдужче кричить, що у нього щось вкрали. Йому й вигідно задушити голос краю. Зробити з душі народу плювальницю — бо красти легше серед байдужих нацєвнухів, що скуті матрицею споживацького корита. Без кореня крона не росте, а висхлий стовбур годиться лише комусь на меблі, дрова чи гумус.
Мільйони українців фізично знищили, щоб розчистити дорогу російській мові. Морили голодом, кидали ешелонами на гарматне м'ясо і харч сибірським ведмедям. Офіційно мову Шевченка та Франка забороняли 250 разів. За неї садили в гулаги й розстрілювали. А вона живе. Бо є символом і виміром української свободи. Для багатьох — ще й совісті.
Українською мовою визначається громадянство. Її функція — консолідувати націю. Це у нас конституційна норма. Єдина і спільна мова як засіб порозуміння потрібна усім нам, незалежно від етнічності, кольору очей і величини вух. Вона — найвища цінність громадянського суспільства.
За переписом людності 1970 року тільки 36,3 відсотка українців в СРСР призналося до російської мови як другої. Певна річ, в Україні таких було ще менше. Це ж тільки відтинок у людське півжиття, а що сталося відтоді? Завдяки "інтернаціоналізації", зокрема й зусиллями нібито незалежної держави, російська мова витіснила українську настільки, що тепер загрожує самому її існуванню. Загляньте в газетні кіоски. У мовному й ідейному просторі України зухвало панує неоколоніальна преса на взір "Московского комсомольца в Украине". Це форма війни — упокорення країни через мововбивство і етноцид.
Але зараз українській мові загрожує не тільки російська, а й англійська?
— Звичайно. Наприклад, у бібліотеці Києво-Могилянської академії 40 відсотків літератури — іноземними мовами. Бракує перекладів, а вони ж — засіб захисту мови. Вже й не кажу про новий суржик, як-от "Тічерка в поюзаних шузах джампнула в бусик зі смайлом на фейсі".
Чому в нас "відділи управ" замінили на вдвічі довший знак чужості й колінкування — "департаменти адміністрацій"? Думаємо, що так станемо європейцями? Та європейцями можна стати не через благоговіння перед чужим, а тільки шануючи самих себе і зберігаючи свою самобутність.
Чимало нарікань, що діти у школах змушені навчатися українською...
— Наші діти народилися на цій землі й можуть взяти від неї найцінніше тільки тоді, коли чують її голос. Це велике нещастя бути до нього глухим іноземцем, безбатченком, а ще гірше — яничаром. Звідки ж і зло все росте, і вся ця агресивна матірщина на вулицях?.. При сучасних інформаційних технологіях дуже легко можна втратити самого себе у будь-якій країні. Ви не виходите на вулицю, дивитеся тільки іноземні передачі, не бачите в Інтернеті нічого тутешнього, мандруєте невідь-якими світами... Ні, без глибокого кореня — немає ані крони, ані розвитку.
А ще кажуть, що діловодство українською ущемлює права російськомовних...
— Я теж російськомовний. І франкомовний, і англомовний... Тут має місце елементарна підміна понять. Є права особи — людські. Є права нацменшин. А є державне право — право народу залишатися самим собою на своїй споконвічній землі. Це строге режимне право, порушників якого в цивілізованих країнах штрафують як хуліганів і злочинців.
Мову Шевченка та Франка забороняли 250 разів
У нас немає права бути аморальним злочинцем. Тому в усіх школах вивчають мову свого громадянства. Як можна її не знати, коли за Конституцією без неї в громадянство не приймають? Якщо ж вам удома чи в колі друзів хтось заважає говорити улюбленою мовою, хоч би есперанто чи папуаською, — подайте на нього в суд за насильство.
Насправді принижують наші громадянські права. Наприклад, іде на телебаченні американський фільм у гарно інтонованому російському перекладі. А нікчемні титри — українською, щоб тільки дратувати обивателя. Таке підступне рангування мов є способом дискредитації і мови, і держави. Це теж війна.
Всі цивілізовані країни приділяють мовному будівництву першорядну роль. На це там ідуть колосальні ресурси, і не тільки фінансові. А наша влада боїться навіть говорити про мовне майбутнє країни. Як хочете, назвіть цю владу — малоросійською, проросійською, боязливою, чортзна-якою чи бозна-якою, що одне й те саме. Але тільки не українською. Бо це треба довести не словом, а ділом!
Хіба від самого початку ця влада не виглядала такою, що захистить мову?
— У мене ілюзій не було. Звичайно, я голосував за Ющенка. Але не так за нього самого, як проти бандитів і їхніх удільних паханів, що їх повно зараз у списках Партії регіонів та й не тільки там. Федеральні "зони" їм потрібні, щоб краще тримати в чорному тілі "малих отих рабів німих". Президент же попризначав "губернаторами регіонів" українофобів, які не послуговуються мовою свого громадянства. Вочевидь і без сторонньої помочі нищить сьогодні українську мову узурпована держава в особі неукраїнської влади.
1 
1
Коментарі