Нардеп Сергій Рибалка розповідає про досвід, який приніс із підприємницького середовища в політику.
Цієї осені минає два роки з часу обрання нового складу парламенту. Порівняно з попередніми скликаннями, до сесійної зали прийшло набагато більше молодих політиків — із бізнесу, журналістики, громадських організацій. Багатьом із них довелося займатися питаннями, з якими раніше не стикалися. Голова комітету Верховної Ради з питань фінансової політики й банківської діяльності, член фракції Радикальної партії Сергій Рибалка, 38 років, до обрання народним депутатом входив до керівництва найбільшої компанії з виробництва снеків (з англійської — "легкі закуски". Продукти для швидкого й легкого втамування голоду, закуски, які їдять не полишаючи справ, на ходу. — ГПУ). Проте кардинальною зміну роду діяльності не вважає.
Чому, працюючи в успішному бізнесі, ви вирішили йти у велику політику?
— За часів екс-президента Віктора Януковича я на собі відчув, як у нашої сім'ї намагалися забрати бізнес. Я побудував його "з нуля", почувався успішним підприємцем. І тут його стали забирати "по бєспрєдєлу", через фабрикування кримінальних справ, підкидання зброї, наркотиків. Я ніколи не чекав, що, маючи владу і гроші, можна просто розтоптати чесних людей, змусити їх поїхати з рідної країни. Зрозумів — коли в цій країні ти хочеш щось змінити, треба почати з себе. Спочатку подумав, чи не кинути все і поїхати за кордон. Але коли почалася Революція гідності, вирішив: якщо люди поклали життя за кращі цінності, за гідне життя для всіх нас, треба долучатися до процесу змін. І слід докладати до цього серйозні зусилля. Тоді вирішив піти в політику.
Я хотів би підштовхнути ті зміни на краще, яких давно чекають громадяни України.
Які були ваші перші думки, коли ви потрапили у Верховну Раду?
— Депутатом Верховної Ради я став уперше, а депутатом міської ради був два скликання. Спочатку, і тоді в Дніпрі, і згодом у Києві, була ейфорія. Потім настають важкі будні. Ось тут важливо сконцентруватися, чітко поставити цілі й завдання, залежно від того, в якій галузі ти працюєш. Так сталося, що я займаюся фінансово-банківським напрямком. Очолюю комітет, хоча доти досвіду роботи в фінансово-банківській сфері не мав.
Це один із проблемних напрямків, враховуючи стан банківського сектора. Чи не було бажання все це кинути і "відсидітися" за мандатом?
— Такі думки можуть відвідувати людину час від часу, але слабкий із цим погодиться, а сильний здолає труднощі й піде далі. В день мого призначення на цю посаду з вікна свого кабінету побачив мітинг валютних позичальників. І досі, на жаль, питання не вирішене. Незважаючи на наші неймовірні зусилля, знайти компроміс між вимогами позичальників, що опинилися в кредитному рабстві, і позицією банків досі не вдалося. І таких викликів безліч. Напрямок, над яким працює комітет, складний. 45% банківської системи обвалилися за останні два роки. Реформи, на які ми чекали, і яких я очікував якнайшвидше, затягуються. Але ми не опускатимемо руки, адже чітко знаємо наші цілі й завдання. Ми вже не чекаємо від влади правильних ідей, ми самі створюємо системні пропозиції. Приміром, на базі нашого комітету ми розробили стратегію розвитку фінансово-банківської системи до 2020 року. Як альтернативу хибному курсу НБУ.
Як це було сприйнято в банківському середовищі? Як можна підготувати якісний документ, не володіючи глибоко сферою?
— Якщо менеджер ефективний, то галузь не важлива. Головне — стратегічний підхід. Мені дуже хотілося б, щоб у нашої країни був національний план розвитку на три-п'ять років, і ми без паніки йшли за цим планом до поставленого завдання. А саме — приріст ВВП, підвищення зарплат, пенсій, соціальних стандартів. Тому що люди в нас доведені "до ручки".
Повертаючись до валютних позичальників. Вони, можливо, і хотіли б платити, але нема з чого, адже гривня знецінилася уп'ятеро. І кредити, які вони брали у валюті, виплатити нереально.
У кожній галузі має бути дорожня карта. І ми в банківському комітеті стали першими, хто її розробив для своєї галузі. Залучили кращих фахівців, експертів, учених, колишніх і нинішніх банкірів, працівників Нацбанку. Це була колективна праця, неодноразові обговорення на круглих столах і конференціях. У доопрацюванні документа взяли участь більше десятка наукових інститутів і профільних асоціацій. А потім стратегія була затверджена на засіданні комітету й рекомендована урядові, парламенту й Нацбанку для впровадження в практику.
Як поставилися до вашої діяльності в Національному банку?
— Нацбанк був не в захваті. Адже ми вперше, мабуть, за весь час незалежності систематизували всі його прорахунки й недопрацювання. Вказали регулювальникові на помилки й запропонували посилити контроль і підвищити прозорість його діяльності. На жаль, сьогодні окрім контролю над грошовими потоками, "чищення банківської системи" й перерозподілу власності, реформ фінансово-банківського сектора немає. Підприємства вимушені брати кредит під 30% річних. Хоча прораховано, що будь-які кредити вище 10% неможливо виправдати у разі довгострокових проектів. Наприклад, при створенні складних, високотехнологічних виробництв. Це одна з причин, чому Україна втрачає свої технології. Все більше продає сировину, і все менше — складної продукції. У підсумку ми залежимо від коливань світових цін на сировину, маємо глибокі валютні й загальноекономічні кризи.
Тому ми запропонували системно активізувати кредитування через зміну загальної політики Нацбанку, а також через спеціальні державні інструменти. Наприклад, через Банк реконструкції й розвитку, дешеві кредити для пріоритетних галузей. Це — реальні вітчизняні виробники, що випускають інноваційні товари. Тонна руди сьогодні коштує 60–70 доларів, а тонна айфонів — 6–7 мільйонів. Доки ми продаватимемо природні багатства, залишатимемося жебраками. А коли створимо умови для розвитку власних технологій, Україна зможе стати процвітаючою.
Який досвід із підприємницького середовища ви принесли в політику?
— По-перше, мені зрозумілі проблеми бізнесу й причини, які заважають розвиватися дрібним і середнім підприємцям. Це і бар'єри з боку правоохоронних органів, і податкова політика, і дефіцит кредитних коштів.
По-друге, в мене є досвід організації масштабних проектів, антикризової роботи, розробки стратегічних планів. У бізнесі без стратегії, без системного підходу ніхто не працює. А в нас країна фактично без керма і без вітрил рухається в невідомому напрямі. Ухвалюються лише ситуативні рішення.
По-третє, є досвід організації команди під конкретні завдання. Тому що людина не може розбиратися у всіх галузях однаково глибоко. Але знайти тямущих вузькопрофільних фахівців — важливе вміння для ефективного менеджера.
Не розчарувалися в політиці?
— Ні. Звичайно, за три роки в нас і в моєї сім'ї сталося дуже багато подій. Зокрема, і через те, що я став членом опозиційної Радикальної партії, очолив обласний осередок у Дніпрі. У нас чітка позиція щодо тарифів, офшорів, ми блокуємо трибуни. Нас часто зраджували. Багато хто не витримав натиск режиму Януковича. Але я ставлюся до цього по-філософськи. Не всі люди сильні, не всі "стрижневі". Є люди слабкі й податливі. Добре, що "лушпиння", що оточувало мене, обсипалося. Залишилися насправді вірні й віддані. На них можна розраховувати в будь-яку пору дня і ночі.
Сформулюйте свою мету в політиці і в житті.
— Мені хотілося б, аби українці гордилися тим, що вони гідно живуть у своїй країні. Закони й правила гри мають бути однаковими для всіх. Звичайно, мрію, щоб наші пенсіонери, як європейські або американські, могли дозволити собі подорожувати. А не думали, як їм вижити на свої пенсії, де знайти кошти на харчування і на ліки. Я вже не кажу про якісь великі покупки. Як політик я докладатиму всіх зусиль, щоб ці мрії стали метою для всієї країни і втілилися в реальність.
Здобув освіту металурга і юриста
Сергій Рибалка родом із Дніпра. Має дві вищі освіти — закінчив Національну металургійну академію за фахом "Металургія чорних металів" і Юридичну академію МВС за фахом "Правознавство".
Працював у бізнесі, був депутатом Дніпропетровської міськради двох скликань, працював заступником голови Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату з футболу Євро-2012 та заступником міністра охорони навколишнього природного середовища.
Сім'я Рибалки має відношення до корпорації S. Group, яка випускає закуски SEMKI, Snekkin, "Козацька слава", "Мачо".
1 
1
Коментарі