Останнім часом складається враження, що Росія веде повномасштабну,  з розмахом закроєну спецоперацію проти держави Україна. Причому виключно із власної ініціативи, ми навіть приводів до цього не даємо. Якщо, звісно, не враховувати суверенне право мати власну внутрішню та зовнішню політику.

Війна іде на багатьох фронтах. Росія вже оголосила: з 2009-го ціна на газ для України підвищиться вдвічі і стане світовою.

Будь-які спроби українців подискутувати на своїй території про ймовірність та перспективи вступу до НАТО супроводжуються шабашами проросійських симоненківців та вітренківців. Причому не лише в Севастополі, де українським учасникам дискусії від побиття доводиться захищатися загорожами з міліціонерів, але й у Львові — оплоті підтримки НАТО. У вівторок знахабнілі представники п"ятої колони почали цькувати  послів країн — членів НАТО у львівському "Гранд Готелі" та перед Львівським університетом.

Про виведення російського Чорноморського флоту, судячи з висловлювань російської сторони, і мови не може бути. І в буквальному сенсі слова немає — росіяни не хочуть про це говорити. Гадаю, що й не будуть.

Про святкування на нашій території побиття шведів та Мазепи й не нагадуватиму. Залишилося, щоб митрополит Володимир ще раз викляв гетьмана по всіх храмах Московського патріархату — а ініціатори цього напевно що є.

З чим пов"язана така гіперагресивність Росії? Безсумнівно — основою російського реваншизму й такої от упевненості в собі є щоденне зростання цін на нафту й газ. Однак не тільки.

Росія боїться свого майбутнього. Видобуток газу не зростає. Утримувати інфраструктуру в Сибіру все важче — бракує людей. А тут ще й Китай із мільйонами голодних очей. Вдають із себе партнерів, однак Пекін вже давно не вважає Росію рівною собі. Отож робоча сила з України як завжди ой як потрібна.

А тут ще й Китай із мільйонами голодних очей

Водночас росіянам у переддень ще гострішої світової енергетичної кризи вдалося ефективно розколоти головного споживача своїх енергоресурсів — Європейський Союз. Частину країн, як от Німеччину, купили  через пріоритетний доступ до російського газу. Чого вартий один тільки колишній канцлер Герхард Шрьодер, який підпрацьовує у філії російського "Газпрому"! Однак купують й інших — обіцяючи прокласти нові газопроводи через Чорне море, півднем Європи. На це вже клюнули Сербія, Греція, Болгарія, Угорщина, Італія та Австрія.

Дійшло до того, що частина з них навіть на догоду Росії заблокували Україні доступ до Плану дій з набуття членства в НАТО у Бухаресті! По суті,  частина ЄСівської дипломатії почала обслуговувати інтереси Росії.

Обійденими залишилися тільки країни Балтії, Україна та Польща — тобто простір між Росією та Німеччиною. Це насторожує. Бо ж маємо вже досвід договору Молотова-Ріббентропа, коли над головами цих країн вирішувалася їх доля. І нехай не здасться таке порівняння безглуздим чи безпідставним — далі спати вже нікуди.

Спить тільки вражена безсиллям українська влада. Часу до того, коли доведеться рятувати державу та людей, мало.

Щоправда, на інших ристалищах ця українська влада б"є всі рекорди ідіотизму та самопожирання. Складається враження, що єдиним гаслом українських можновладців, які повністю відірвалися від народу та країни, стало "Війни всіх проти всіх". Головне в цій "політиці" піджерти Ющенка, вщент дискредитувати Тимошенко і ще раз виставити недолугим Януковича. Тоді тільки ледачий не намагатиметься підімнути під себе країну з таким безнадійним проводом. Що Росія й робить. І не тільки вона.

Україна є заложником цієї складної геополітичної нафтогазової партії. Що робити? Щонайперше слід замислитися — а чи є взагалі кому щось робити? Теперішня плюгава та злодійкувата українська політична "еліта" всіх мастей не здатна приймати жодних державницьких рішень. Отож починати слід саме з неї.

×