— Найближчі п'ять років для України будуть складні. Фаза зростання в світовій економіці закінчується. Запозичувати на зовнішніх ринках буде складно. Спостерігатимемо великі коливання гривні. Ймовірний значний відтік капіталу, — говорить економіст 40-річний Юрій Городніченко.
— До потрясінь маємо готуватися зараз. Накопичувати валютний запас. Намагатися сплачувати державний борг. Робити все, аби був без дефіциту бюджет. Треба дружити з Міжнародним валютним фондом і Світовим банком. Вони врятують, коли нам буде важко. За найближчі 10–15 років можемо дорости до рівня сусідньої Польщі.
Україна пережила за свою новітню історію кілька революцій. Чому не було економічного прориву? Ми не вміємо працювати на результат?
— Чому тій же сусідній Польщі вдалося, а нам ні — це фундаментальне питання. Ми мали шанси вирватися після розпаду Радянського Союзу, потім на початку 2000-х, коли ціни на метали й інші товари нашого експорту у світі були високі, з кризою 2008-го і після Революції гідності. Але проґавили їх.
Однозначно — це не провина народу. Українці не ліниві. Питання — у якості наших політичних еліт. У тому, хто і які рішення приймає. Ще з часів Союзу в Україні велика концентрація влади в одних руках. На рівні району чи області великі рішення не ухвалювали. Все диктувалося з Києва.
У США 50 штатів із великою долею самоврядування в кожного. Є конкуренція прийняття рішень. Усі знають: якщо виникають проблеми в штаті, то місцевий бізнес одразу перейде в інший — де їх немає. Наприклад, якщо хтось із влади задіяний у корупції. В Україні тікати в іншу область немає сенсу. Всюди реалії одинакові. Децентралізація політичних рішень не відбулася. Якщо вона буде розвинена — з'явиться конкуренція між регіонами. Це один із запобіжників від корупції.
Але ж останні роки тільки й мови про реформу децентралізації.
— Вона справді відбувається. Раніше на місцевому рівні не вирішували, як витрачати гроші. З Києва казали купити чотири столи і вісім стільців. І нікого не цікавило, що бракує лише стільчиків. Нині більше свободи ухвалювати рішення. Але щоб виростити нових управлінців, потрібно мінімум 10 років.
Про реальні зміни ще не можна говорити. Умовно, три людини між собою міняють ключові пости. За Ющенка за владу боролися Тимошенко і Порошенко. Пройшло стільки років, а у нас знову — Порошенко і Тимошенко.
Які ключові економічні реформи останніх років можете відзначити?
— Нацбанк відмовився від фіксованого курсу валюти. Через нього відбувалися майже всі кризи в нашій історії. Кілька разів впроваджували. Спершу все ніби працювало, але проблеми накопичувалися, гривня обвалювалася.
Друге — ціни на газ поступово вирівнюються до ринкових. Раніше тут були великі можливості для корупції. Ці реформи заклали фундамент для майбутнього зростання.
Половина українців не бачать жодної успішної реформи, показує соцопитування фонду "Демократичні ініціативи". Чим це загрожує країні?
— Деякі учасники президентських і парламентських виборів обіцятимуть нездійсненні рішення. Якщо їх утілити, все повернеться до рівня гіперінфляції — як у 1990-ті, коли вона сягала 10 тисяч відсотків. Станеться крах економіки. Люди тікатимуть із країни.
На сьогодні вона сягнула свого економічного дна?
— Вже майже 30 років падає. Сподіваюся, дна досягнула. Тепер треба зростати щонайменше 7 відсотків у рік (Міжнародний валютний фонд прогнозує зростання валового внутрішнього продукту України цьогоріч на 3,3 процента. — ГПУ).
Що могло б забезпечити такий підйом?
— Насамперед — не упускати можливості. Україна має вдале географічне розташування. Аби перевезти товари з Китаю у Європу, потрібен місяць. Із нашої території — менш як добу. Сучасна економіка побудована на принципі швидкості надання послуг.
Крім того, маємо надзвичайно освічене населення. Якщо раніше експортували метал, то сьогодні лідирує IT-індустрія.
Чи реально викорінити корупцію?
— Люди вдаються до злочину, бо очікуване покарання не таке велике проти вигоди, що отримають. Треба збільшувати його.
Протягом 2019–2020 років Україна має виплатити майже $12 млрд зовнішнього боргу. Можемо обійтися без нових кредитів?
— Для зростання нам потрібні люди й капітал. Маємо перше. Є два шляхи, як накопичити кошти. Це або великі заощадження: заробив 100 гривень — відклади 30. Або залучення грошей з інших країн. У Польщі, Чехії, Угорщині зростання відбувалося завдяки припливу іноземного капіталу — кредитів.
У зв'язку з майбутніми президентськими й парламентськими виборами чого побоюєтеся?
— Якщо людина обіцяє нездійсненне, то не може бути хорошим кандидатом. А в нас таких багато. Є гасла, нема програм. І в тому проблема — українці голосують за людину, а не план дій.
Чи можливо економічно влити Донбас в Україну?
— Так. Гляньмо на історичні приклади. Була Східна і Західна Німеччина. Донбас — ніби Східна. Сильно відстає. Але там — наші громадяни.
Фінансово відновити регіон буде складно. Проте без цього не обійтися. Як саме це зробити, зараз ніхто не скаже. Однак є приклади, як подібні процеси відбувалися в інших країнах. Наприклад, Пітсбург у США як наш Донбас. Після занепаду металургійної промисловості там був колапс. Сьогодні це місто — центр наукового й освітнього життя. Там є два великі університети. Навколо них відбувалося відродження. На Донбасі таке теж можливо.
Працює по 100 годин на тиждень
— Життя американського професора прекрасне. Це ідеальна робота для людей, які не люблять, коли їх контролюють. Ти сам собі начальник, — говорить Юрій Городніченко, 40 років.
Народився в Києві. Здобув ступінь бакалавра й магістра у Школі економіки при Києво-Могилянській академії і доктора філософії — в Мічиганському університеті, США. Професор кафедри економіки Університету Каліфорнії в Берклі з 2007-го.
— Ніяких навчальних планів в Америці заповнювати не треба, — говорить. — Ти сам вирішуєш, що викладати і як. Ще одна різниця — в Україні ти викладаєш чи досліджуєш, а в США це поєднано. Повинен і рухати науку вперед, і підтягувати студентів до цієї передової.
Працює по 100 год. на тиждень, говорить:
— Люди в Америці важко працюють і отримують від цього достойний дохід. В Україні — не завжди. У нас проблема зі стимулами. Потрібно більше запобіжників від соціальної несправедливості.
Досліджує грошово-кредитну й фіскальну політику, оподаткування, економічне зростання, ціноутворення.
Одружений, виховує двох дітей. Живе в Окленді, штат Каліфорнія.
3 
35413
Коментарі