Гроші треба або заробити, або відібрати. Інакше їх не буде. І не має значення — йдеться про наповнення сімейної тумбочки чи державної казни.
Заробляють або засукавши рукава і напруживши голову та м'язи, або очоливши людей і організувавши їх для успішної роботи.
Відбирати також можна у різні способи: жебраком на сердобольній паперті, Робін Гудом на великій дорозі або за наукою нашого земляка Остапа Бендера, який знав понад сотню відносно чесних способів відбирання грошових знаків.
Мені до вподоби люди, які вміють заробляти. Хоча б тому, що вони безпечніші. Особливо якщо відповідають за наповнення державної казни. Саме такого прем'єра і хотілося мати на чолі господарства країни, проте в нас вдруге намалювався Яценюк. Попри цілковиту нездатність бути главою української родини, що він довів під час першої каденції, навіть не позирнувши в бік лопати, якою мав розчистити авгієві конюшні й створити бодай невеличкий майданчик для реформ.
Виторгував непосильну посаду на післявиборчому базарі.
І от Арсеній Петрович знову господарює. Заходився наповнювати бюджет. Згідно з власним умінням. Тобто не заробляючи гроші на занедбаних вітчизняних промислових і сільськогосподарських нивах, порозганявши перед тим нероб і крадіїв, а відбираючи вже зароблене кимось. Його бюджет на 2015 рік передбачає поповнення переважно за рахунок пересічних громадян. Натомість законопроекти, які змусили б олігархів платити в казну більше, у супровідному пакетні відсутні, офшори не закрито, найбільш корупційний податок "на додану вартість" також ніхто не чіпав.
Не казатиму, наскільки наш прем'єр засвоїв школу турецькопідданого земляка — не відаю. Той факт, що на паперті він завсідник й полишає її тільки для пообідати й інших потреб організму, теж не дуже мене хвилює: по кредити всі прем'єри ходять. Мене вкупі зі співвітчизниками непокоїть інше — виходи Яценюка на велику дорогу.
Арсеній Петрович або взагалі не читав про Робін Гуда, або читав не надто уважно. Запозичивши у героя англійських народних балад форму, тобто спосіб добування грошей, він наповнив її протилежним і абсолютно нешляхетним змістом. Наш прем'єр, на відміну від середньовічного лісового розбійника, заходився грабувати не багатих, а бідних.
Жоден з попередників Яценюка не зазіхав на статки найменш захищених людей. Було, що не виплачували пенсії по півроку. Було й таке, коли в умовах галопуючої інфляції заморожували на певний час. Але до урізання цих виплат ніхто не додумувався. А головний фронтовик країни і додумався, і зважився. Не напряму, звісна річ, урізав пенсійні виплати — таке не дозволили б ані поки що діюча Конституція, ані чинні закони. Яценюк увів податок. Спочатку на пенсії, що перевищували 10 тисяч гривень, а з нинішнього січня — на усі, що перевищують 3654 гривні.
Тепер у кожного, хто має пенсію, приміром, 3700 гривень, заради соціальної справедливості забиратимуть щомісяця буханець хліба. За 4000 гривень пенсії доведеться відкупатися кілограмом сала. А от ті, хто має 5000, віддаватимуть прем'єрові по 201,90 гривень щомісяця, що виливатиметься у 2423 гривні річних.
10-, 15- і 25-тисячні пенсії завжди викликали суспільні сумніви, адже загальновідомо: колишні судді, прокурори, депутати, високопосадовці та інші їх отримувачі встигали надбати на старість не лише грошовите забезпечення. Важко погодитися з тим, що всі пенсії, які перевищують середню у 2,4 раза, є надмірними для літньої людини з її хворобами. Хіба вдвічі знецінені протягом року 4 чи 5 тисяч можна вважати завеликими? Та ще в умовах тотального подорожчання комунальних послуг і платні за житло, зростання цін на продукти першої необхідності, на ліки, в умовах податків на "зайві" проти кладовищенських квадратні метри і на пенсійні заощадження, бо на них, бачте, банки нараховують відсотки?
Прем'єр устами заступника міністра фінансів Дениса Фудашкіна заспокоїв: мовляв, під оподаткування потрапляють лише 3,3 відсотка пенсій.
Так мало? Тоді чи варто було заради такої мізерії ганьбитися?
Проте, якщо перевести 3,3 відсотка у живих людей, набігає майже 421 тисяча. А кожен вихід вітчизняного Робін Гуда на велику пенсійну дорогу приноситиме в казну, за грубими прикидками, понад 200 мільйонів гривень. 12 розбійних виходів даватимуть не менше 2,5 мільярда. Без витрачання дорогоцінних прем'єрських нервів, без напруження м'язів на руках чи в голові.
І головне — жодного ризику для здоров'я. Пенсіонерів хоч і багато, проте ходять вони без охорони — на бодігардів і на юристів грошей у них катма. Тож у лісі дикого капіталізму захистити сіромах нікому.
2,5 мільярда, звичайно — гроші. Але що вони проти майже 11 ніким не ляканих мільярдів, які, за деякими оцінками, щороку пропливають Україною у вигляді хабарів? Що вони проти астрономічних сум, які й у голові не вкладаються, але ходять у вигляді обов'язкових 30-відсоткових відкатів на всі види діяльності?
Розумію: щоб підступитися до корупціонерів або до мільярдерів, треба ледве не Конституцію переписувати. Вони ж не пенсіонери, їх законом про бюджет не візьмеш. А Яценюку ж ще у президенти йти, як прочитав по руці під час одного з фуршетів американський посол.
Хоча — яке тепер президентство. Вище "прем'єра з великої дороги" тепер не піднятися. Тут хоча б до весни досидіти.
2 
1
Коментарі
1