Головний експерт Атлантичної Ради США Адріан Каратницький, 52 роки, вважає благом існування в Україні конкуруючих фінансово-промислових груп.
Чи є Україна економічно прогнозованою державою?
— Думаю, вона стає все привабливішою для інвесторів. Певною рекламою України є підйом економіки, який розпочався ще за прем"єрства Віктора Ющенка і триває ось уже сім років. Звісно, є політичні стреси, політичні інтриги, але вони на економічне зростання не впливають. Інвестори починають дедалі спокійніше сприймати всі ці політичні баталії.
А чому так — політика постійно нестабільна, а економіка процвітає?
— Політика всього не вирішує. До того ж у кожній впливовій політичній силі представлені бізнес-інтереси. Українська економічна еліта прагне інтеграції в західні структури, мусить дотримуватися якогось рівня прозорості, відкритості. Думаю, хоч як важко це сприймати політикам, але вони стають менш потрібними суспільству й економіці.
Хто ж в Україні головніший — політична еліта чи олігархи?
— Президент Ющенко сам зробив бізнес і суспільні групи впливовішими за політиків, коли утримався від використання всіх своїх важелів впливу. Представники крупного й середнього бізнесу, які присутні в усіх політичних силах, перебирають лідерство. Головними стають економічні чинники. Саме у суспільстві й економічних колах набувають нової якості ліберальні тенденції. Добре те, що існують різні конкуруючі між собою олігархічні групи. Це на благо й економічному процвітанню, й політичному плюралізмові.
Доля Березовського чи Ходорковського українським олігархам не загрожує?
— Ні. Ситуація для декого була загрозливою в перші часи після помаранчевої революції. Зараз лунає критика на адресу певних політичних лідерів, що вони не поквиталися з олігархами з протилежного табору. Але для довготермінової еволюції країни добре, що у нас немає такого, як із Ходорковським у Росії.
Усі три основні сили розуміють, що не треба революцій
З Америки наступні парламентські вибори виглядають чинником, який може дестабілізувати Україну?
— Вибори не виглядають такими, що можуть кардинально стабілізувати Україну, або ж так само кардинально дестабілізувати. Ніхто не очікує, що буде якась нова конфігурація політичних сил, що виборці витворять щось нове. З іншого боку, і ніхто не очікує якоїсь громадянської війни. Є відчуття, що під впливом економічних гравців і суспільства політична еліта буде поміркованою. Усі три основні сили розуміють, що не треба революцій. Хоча риторика може бути часом і загрозливою.
Чи очікуєте змін стосунків між сходом і заходом України?
— Як не парадоксально, плюралізм в Україні вижив не лише завдяки потугам громадянського суспільства, а й через цей умовний поділ. Це не дозволило прибрати всю владу в країні одній силі — на відміну від тої ж Росії. Те, що Україна пройшла важкі часи без консолідації диктаторської влади, сталося й через відсутність об"єднаної політичної української свідомості.
Але тепер система демократичних цінностей стабілізується. Для політиків настає час осмислення ідеї об"єднання сходу й заходу на основі якихось спільних засад, спільних історичних постатей, бачення минулого і майбутнього. Видається, що серед еліти бачення майбутнього є спільним, але різне бачення минулого. Думка населення є роздвоєною й щодо минулого, і щодо майбутнього.
Можливо, для подолання розколу доцільно після виборів нинішнім опонентам створити широку коаліцію?
— Це важке питання. Навіть сама спекуляція на цьому може зашкодити результатам на виборах. Думаю, актуальнішим зараз є питання якості кандидатів у депутати. На минулих виборах ми бачили, як до парламенту пройшли випадкові люди, не віддані політичним ідеям партії чи блоку. Питання якості виборчих списків стосується всіх головних гравців — Партії регіонів, БЮТу і "Нашої України". Якщо склад наступного парламенту буде кращим, то це приведе й до якіснішої української політики загалом.
А щодо коаліції, то можливий і варіант украплення якоїсь із груп до уряду без формальної участі її у більшості. Найгіршою була б коаліція будь-якої з трьох основних політичних сил із комуністами й соціалістами. Україні час перейти від ери посткомунізму до нормального ліберально-демократичного ладу.
5 
1
Коментарі