У ніч на 14 січня святкували старий Новий рік. За народним звичаєм, звечора дівчата ходять по хатах щедрувати, а хлопці після опівночі — посівати. Чи щедрували й посівали ви?
Сергій Пономар, 29 років, робітник, Черкаси:
— Посіваю на старий Новий рік ще з дитинства: батьки привчили. Останніми роками ходжу по друзях, сам або з кумом. Усі зустрічають радісно. Бо вважають, якщо чоловіки приходять у хату щедрувати — це гарна прикмета. І чарку наливають, і гроші дають. Минулого року нащедрував 100 гривень із гаком. А нині значно менше, дається взнаки криза.
Лілія Григорович, 51 рік, народний депутат від НУ-НС, Київ:
— Я народилася і виросла в Івано-Франківську, де народні звичаї шанували завжди. У дитинстві і юності щедрувала з подружками. До того ж у мене тато і свекор — українські священики. Тому новорічні і різдвяні свята ми завжди відзначаємо. Радо зустрічаю колядників чи посипальників. Нинішнього року щедрувати й посипати ніхто до мене не завітав. А от на Різдво приходив колядувати молодіжний студентський вертеп. Дала коробку цукерок у торбу і 200 гривень на п"ятьох — вони студентам дуже потрібні.
Андрій Мажирський, 13 років, учень, Полтава:
— Ми щороку ходимо посівати з другом. Обходимо цілий мікрорайон — від мотелю до вулиці Фурманова. Знаємо пару стандартних посівалок, типу "Сію, сію, посіваю, з Новим роком вас вітаю! Щоб родило жито, і пшениця, й усяка пашниця..." Люди дають в основному цукерки і печиво, а також гроші. Сьогодні я заробив посіванням майже 130 гривень. У нашому класі ходять посівати не всі хлопці — чоловік п"ять-шість.
Лідія Барченкова, 80 років, пенсіонерка, Херсонська область:
— Посівальники приходили тричі. Понасипали кругом ось пшениці, кукурудзи. Першим ще удосвіта завітав сусід. Дала йому 5 гривень і відправила. Бо то такий, що як наллєш йому 100 грам, то до вечора не виженеш. А хлопчакам дала по 2 гривні. Так один побачив вино на столі, каже: "Бабусю, налийте нам". Та воно своє, слабеньке, з винограду робила. У дитинстві ми хіба так щедрували! Попід вікнами бігали... Нам господині давали бублики, пиріжки, усяку домашню здобу. Грошей тоді особливо не було. Як хто дасть п"ятака, то це така була радість! А зараз не модно пиріжки давати — усі просять тільки гроші.
Віктор Петренко, 56 років, учитель, Київ:
— Мене привчив посівати друг і колега Юрко ще за часів перебудови. Тоді ми таким чином показували свою національну свідомість. Вставали о п"ятій ранку, будили своїх малолітніх синів. Ходили по друзях і знайомих. Нам з Юрком наливали по чарці, а хлопчакам давали солодощі й гроші. Бувало, до дванадцятої дня так напосіваємося, що ледве на ногах стоїмо... Зараз уже цим не займаємося. Але колядувальникам, щедрувальникам і посівальникам я завжди двері відчиняю. Навіть коли дружина бурчить, що їх занадто ходить. Зранку як на роботу збирався, у нашому під"їзді посівав хлопчина років восьми. Я його не дочекався, бо на маршрутку поспішав.
2 
1
Коментарі