Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик, 31 рік, вважає збройні конфлікти на території колишнього СРСР неможливими.
Президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив, що його країна може звільнити свої території в Нагірному Карабасі військовим шляхом. Наскільки серйозна ця заява?
— Подібні заяви з боку Азербайджану звучать не вперше. Це є специфікою зовнішньої політики країни щодо проблеми Карабаху. Час від часу президент чи хтось із керівництва республіки вдаються до таких погроз. Однак сьогодні азербайджанська армія прискорено модернізується. Закуповують нові види озброєння, підвищують бойову готовність військ. Тому є підстави хвилюватися. Ці мілітаристські настрої знаходять відгук у суспільстві. Азербайджан впевнений у своїх силах. За сприятливої політичної кон"юнктури ці погрози можуть стати реальністю. Країна здатна здійснити військову операцію в Карабасі. Але наслідки цього будуть непрогнозованими.
Водночас президент Молдови Володимир Воронін висловився про поступове мирне залагодження конфлікту в Придністров"ї й запропонував обом сторонам роззброїтися...
— Ідею демілітаризації Придністровського регіону Воронін проголошував і раніше. Свого часу вона стала основою плану Ющенка з урегулювання конфлікту між Кишиневом і Тирасполем. Але для взаємного роззброєння потрібна взаємна довіра. А її немає. Винна в цьому Молдова, яка вдавалася до дискримінаційних економічних заходів щодо Придністров"я.
Чи може Україна впливати, бути миротворцем у тих регіонах?
— Придністров"я — біля наших кордонів, і ситуація в ньому безпосередньо зачіпає національну безпеку України. Тому Київ має вести наступальну політику і бути активним гравцем у придністровському врегулюванні.
Для взаємного роззброєння потрібна взаємна довіра
А кавказькі конфлікти лише опосередковано відносяться до нашої нацбезпеки. Це пов"язано з транспортуванням каспійських вуглеводів в Україну. У Придністров"ї ми маємо формальні й неформальні методи впливу на сторони конфлікту. Якщо ж опинимося на Кавказі як миротворці, то будемо "хлопчиками для биття". Можемо понести непоправні втрати, в тому числі людські.
Тому у Придністров"ї маємо прагнути присутності своїх миротворців, збільшення військового контингенту. А на Кавказі ми жодною мірою не повинні втягуватися у військові операції.
Чи стануть згодом невизнані на теренах колишнього СРСР республіки суверенними державами?
— Кожен із конфліктів має свою специфіку. Скажімо, на відміну від Абхазії, у Придністров"ї існує сформована політична нація й керований державний механізм, який виживає в умовах майже блокади. Перспективи цих невизнаних республік — лише в рамках великих територіальних утворень, нових форматів інтеграції. Це може бути якийсь механізм асоційованого членства чи співпраці з Європейським Союзом або Єдиним економічним простором. Тоді відпаде необхідність, скажімо, об"єднувати Молдову. Існуватиме Європа регіонів, де будуть і Молдова, і Придністров"я, і Румунія.
Чи можливі нові збройні конфлікти на теренах колишнього СРСР?
Воюють за території. Але в СНД імовірність висунення територіальних претензій незначна. Є деякі суперечки між азійськими державами — Узбекистаном і Киргизією, Казахстаном і Узбекистаном. Однак ці конфлікти не перетворюються на військові. Бо не мають ні національної, ні етнічної складової. На Кавказі ситуація трохи інша. Загалом, зараз можливі лише спецоперації в зонах, охоплених протистоянням. Однак про повномасштабні етнічні, політичні чи військові конфлікти мова вже не йде.
Імовірність російсько-українського конфлікту повністю виключати не можна. Однак навіть радикали в обох країнах розуміють, що це шлях в нікуди і ніхто цього не допустить.
1 
1
Коментарі