Вже й корова отелилась, а молока нема.
Я про небачену в наших краях оперативність ЦВК і скандальну відсутність коаліції, яку нам обіцяли чи не наступного дня після виборів, бо її склад сумніву ні в кого не викликав.
Проте підсумки минулого тижня опубліковано: партія "Блок Петра Порошенка" отримала 132 депутатські мандати, "Народний фронт" — 82, "Самопоміч" — 33, "Опозиційний блок" — 29, "Радикальна партія Олега Ляшка" — 22, "Батьківщина" — 19, "Свобода" — 6, а цифри коаліціантів докупи не складаються. Причина по-українському проста: президентові офіційні цифри подобаються, а прем'єрові — ні. Яценюку до більшої радості інша арифметика: та, де у нього 63, а у Порошенка — 62. Арсеній Петрович вперто розповідає про європейську традицію, згідно з якою саме він виграв вибори і має формувати коаліцію. Петро Олексійович серед європейських традицій знайшов іншу, яка доводить: традиції, про яку каже прем'єр, не існує в природі. З боку Банкової лунають одні кандидатури на керівні посади, а з Грушевського — інші. Образа виходить обопільна.
Кажуть, іде нормальна дискусія політичних соратників у відведені законом терміни. Хоча, як на мене, йде Вітчизняна війна, а те, що точиться між двома лідерами — це безвідповідальні чвари куховарок, які забули, що їхні страви можуть і не встигнути доваритися. Приміром, прилетить випадковий снаряд з Донбасу або давно націлений — з Кремля. Або хто з прилеглих вулиць що кине.
Та й бачили ми вже і пам'ятаємо, до яких наслідків, навіть у мирний час, призводять чвари між першими особами.
Окрім руйнівного правління пари Ющенко-Тимошенко пригадалося й інше: "дембельські" збори Януковича. Традиції ж у нас не встигли помінятись, нами правлять здебільшого випадкові і, головне, тимчасові люди. Тож є побоювання, що нинішні урядовці переймаються всі дні "дискусії політичних соратників" тим же, що і намісник "Межигір'я" перед тим, як залишити президентську посаду: пакують речі (не наполягатиму, що винятково власні), перекомутовують набуті на посаді зв'язки й підконтрольні потоки, наводять лад з особистими рахунками тощо. Принаймні ті, кого в новій обоймі не згадують. Та й головний "фронтовик" більше заклопотаний зміцненням відвойованих у президента особистих блокпостів, ніж підвищенням надійності блокпостів на сході, які мають захистити Україну від подальшого наступу Московії.
Тут одразу йде третій спогад: ганебна втрата Криму відбувалася на подібному, хоча й менш жвавому, тлі торгів за крісла у стольному граді.
Як отверезити головних учасників протистояння? Василь Петрович із сусіднього будинку не сумнівається й хвилини: "Я б дав копняка під те, що нижче спини. Обом. Аби один аж угору злетів — бо що його хирлі проти моїх дев'яноста, а другий — бодай підскочив. Тоді точно їм пригадається, хто вони і для чого поставлені".
Моя вага з сусідовою різниться в непринципових півкіло, тож я заперечувати не став: а раптом допоможе.
Порада ж від Василя Петровича така.
Хай хлопці з президентського блоку і "Народного фронту" своєю чергою скажуть Порошенку з Яценюком зосередитися на управлінні державою, відсунувши амбіції до кращих часів, ніж умови реальної війни з реальним, добре озброєним і підступним ворогом. А самі тим часом створять ініціативні групи, сядуть і швиденько домовляться і про коаліційну угоду, і про те, кому ким бути в Кабінеті Міністрів і Верховній Раді. Принаймні — до факту однієї на всіх перемоги над ворогом.
Це ж бізнес-інтереси у них різні, й амбіції в кожного свої, а ворог — спільний. Як і Україна одна на всіх.
3 
1
Коментарі