Залишаючи віче, він акуратно згорнув прапор і мовив: "Діла не буде. Треба ставити намет". Буденно, наче про риболовлю. Учасник Революції гідності. П'ять років тому звідси рушив на війну, а тепер повернувся. Сказав "Ні!" капітулянтським намірам влади.
Треба ставити намет. Не чотиримісного сиротину – намет на пів Києва, на всю країну.
Майдан став звичною формою спілкування народу з владою. Аж настільки, що результати цьогорічних виборів мало кого жахнули. Мовляв, не туди рулитимуть – поправимо.
Тінь третього Майдану майнула вже у день інавгурації. Прослухавши промову новообраного, опоненти згадали про палаючі шини, а прибічники кинулися розсилати одне одному панічне попередження про ймовірний путч. Обидві сторони відчули: не досидить.
Казус зі святкуванням Дня Незалежності, спроби зупинити криваву війну за допомогою вуличного договорняка, сміхотворні вояжі за кордон зробили локальні сумніви тотальними.
Про молодого собаку в нас на селі казали: вигавкається. Наш випадок має інший характер. Назвавшися слугами, нинішні верховоди поводяться царятами. І навіть думки не припускають, що з них можуть потім спитати. Нахабством і безвідповідальністю віє чи не від кожного управлінського рішення.
Заради бізнесових інтересів колишнього власника Приватбанку країна підставляється під дефолт. На догоду тому ж олігархові здаються позиції в економічному протистоянні з Москвою. В умовах бойових дій послаблюється армія. Згортаються культурні та соціальні програми. У бюджет закладають нечувані витрати на офісну обслугу президента й депутатів, а в учителів забирають мізерні надбавки. 28 мільярдів оборонних гривень передають для витрат на сумнівний розсуд Банкової.
Вінцем антидержавницьких діянь, що межують зі злочином проти нинішнього і майбутнього країни, є форсовані наміри розпродати чорноземи, які становлять золотий запас людства, і дилетантські "мирні ініціативи". Вони роблять третій Майдан практично неминучим.
Майдан неможливий, лунає з головного офісу самовпевнений голос його головного клерка. Будь-які спроби наразяться на гнів народної більшості. "Зелені" розумаки всерйоз вважають: прийдуть 73 відсотки, які за них проголосували, й палицями проженуть тих, кого 25.
Вони не годні зрозуміти: Майдан підтримають олігархи, ображені егоїзмом бородатого колеги. І середній клас, і дрібні підприємці, яким встигли наступити на мозолі. Ошукані вчителі, сільська й міська інтелігенція. Підтримають лікарі, які відчули смак реформи галузі. Ще місяць-два – і дозріють до протестів пенсіонери, всі, кому пообіцяли негайне "покращення".
Крові не буде. Я піду, якщо суспільство не захоче бачити мене президентом, прищиться очільник Банкової. Не розуміючи: коли дійде до Майдану, від його малої волі вже нічого не залежатиме.
Про небезпеку дестабілізації в Україні через "формулу Штайнмаєра" говорять у Європарламенті. Лякає привидом тих, "хто після цього прийде до влади", президент Білорусі й закликає вже сьогодні подумати про захист "законно обраного". Клеврет Кремля фактично готує світову спільноту до невідворотного "братнього" втручання.
Можна не сумніватися: московити думають. І не лише думають – підштовхують ситуацію до Майдану. Коли він гряне, їм залишиться організувати страхітливу криваву жертву. А потім – піти на Київ. Рятувати нас із вами від "націоналістичної стихії". Ми ж віднедавна проголошені не лише братами, а й носіями російської мови.
Тож без крові не вийде. І кров Зеленського підходить для путінської спецоперації якнайкраще і проллється першою. Час би це зрозуміти.
Чи можна її відвернути? Можна. Відмовившись для початку від намірів будувати путінський мир на крові й честі українців
1 
1
Коментарі