Перебуваючи на науковій конференції в Тарту, Естонія, я натрапила на одне досить цікаве явище, яке раніше не привертало мою увагу настільки яскраво. Оскільки половина учасників були російськомовні, а інша – англомовні, обидві ці мови слугували однаково мовами спілкування. І ось тут починається історія про те, як росіяни ходили з диктофонами та блокнотами за учасницею з України, яка насправді україномовна, але в їхньому оточенні говорила російською, щиро вважаючи її за сучасну питомо російську мову. Так само, як вона, думають і більшість українців, особливо ті, які вживають російську як першу мову спілкування.
А проте дійсність показала, що, окрім абсолютно відмінних синтаксичних конструкцій, які, можливо, не сприймаються за помилкові одразу, є ще дещо. І це дещо – невід'ємна складова будь-якої мови. Сленг. Росіяни не вживають, ба більше: не знають значення таких слів, як роздуплитися, (роз)хріначитися, лахати, штиняти, підбривати (в значенні красти якусь дрібницю), якщо перекласти їх еквівалентно російською. Так само секретним були для них хай і не такі поширені в нас, але все ж здогадливі ідіоми типу швидка Настя (так діти в школі часто називають діарею) чи як Юра пісяв (ходити, мов п'яний).
То якою насправді є сучасна російська в побуті й розумінні українця? І чи це російська взагалі в чистому розумінні її як мови? Окрім одразу відчутного інтонування, яке властиве росіянам, і яке ніяк не відтворюють українці, синтаксичних відмінностей в самій побудові речень, є ще й чи не найважливіше в кожній повноцінній, живій мові. Сленгові моменти, які настільки яскраво проявлялися протягом всіх трьох днів, дають вагомі переваги для усвідомлення відмінності сучасної російської в Україні. А також стають гарним приводом замислитися над адекватною назвою того, що ми називаємо тут російською.
Не раз уже спадав на думку приклад англійської, адаптованої в "Ворді" до 18 країн, зокрема Австралії, Тринідаду й Тобаго, Гонконгу, ПАР тощо. Цікаво, що стосовно нашого випадку існує лише варіант російської в Молдові. Тож, якщо дивитися правді в вічі, враховуючи всі сучасні умови побутування цієї мови в українському просторі, чи не час уже усвідомити, що те, як ми говоримо російською, щонайменше, претендує на окрему позицію в Ворді та самоназву в суспільстві. І усвідомити, що це навіть не діалект. Це "російська (Україна)" – як у Гоголя свого часу. Мабуть, саме такою розкладкою він писав би всі свої твори зараз.
3 
1
Коментарі
141