Черкаський скульптор 62-річний Микола Теліженко влітку працює на дачі у селі Єлизаветівка під Черкасами. Її подарував художник Данило Нарбут.
Хата Миколи Тимофійовича навпроти кладовища. Поряд сосновий ліс і ставок.
— Вийшов ранком перехрестився та й усе, — каже скульптор, відчиняє хвіртку. — Живу тут від теплого Олексія до Покрови. Наводжу порядки. Донька в Києві, син з невісткою можуть приїхати на шашлики, а дружина прихворіла. Коли Нарбут був живий, помагав по господарству. Дружили років 20.
Подвір'я обгороджене з двох боків кам'яним парканом. На кутку вмурований білий камінь. Там буде зображення Божої матері. Біля кованих воріт — дерев'яна скульптура скіф'янки. На подвір'ї складені дерев'яні колоди.
— Роблю крісло товаришу-єгерю. Ще буде стіл, дві лави. Зроблю статую його й дружини, поставить перед входом у баню, — розповідає господар. — Щось заплатить, щось подарую.
До Нарбутової хати Микола Тимофійович прибудував веранду. До піддашку на ґанку прибита калоша.
— Колись на цьому місці гніздилися ластівки. Ми отак з Нарбутом сиділи за столом, а гніздо відпало, попадали пташенята на землю. Дід сказав: прибий калошу, щоб вижили.
Спускаємося гранітними сходами до ставка. На старій груші прив'язана дитяча гойдалка. Там бавляться онуки, коли приїздять. У нього їх четверо — 12-річний Богдан, 7-річна Софія, Аскольд, 6 років, та 7-місячний Матвій.
— Колись тут була притока Дніпра й кожен для себе копав копанку, а я тоді сусідам запропонував об'єднатися, щоб ставочок зробити. Зараз тут карась є, в'юн, жаби, черепахи. По колу обсадив калиною.
Біля ставка посаджені грядки — помідори, огірки, перець, баклажани.
— З мене городник дуже поганий, зате посадив 700 дерев по периметру всієї земельної ділянки — сосонки, дубки, ялинки. Людей наймаю, щоб помагали обробляти землю й обкошувати бур'яни. Цього року як ніколи посадив багато помідорів. Купив скільки мені треба, але то один, то другий сусід приніс, то прийшлося досадити. 10 кущів огірків посадив, і хватить з мене. Минулого року було 12, то ходив по селу роздавав.
За ставком двоповерховий будинок, що Теліженко називає "готелем". На першому поверсі — майстерня, на другому — житлові кімнати й тераса. Приміщення завалені старими речами. Багато раритетів — свічники, дзвіночки. Перед входом до майстерні — плита з казаном, мангал.
— Юшка тут вариться за 30 хвилин. Їсти готую сам. Інколи допомагає кум, — каже Теліженко. — Дружина в мене дуже смачно готує, але їй немає коли. Найбільше люблю її плов. У студентському гуртожитку в кімнаті навпроти жив казах і навчив готувати справжній плов. Тільки він з конини робив, а дружина — зі свинини. Виходить геніально. Ще люблю квашений кавун. Його дуже легко робити: житня солома, бочка — і вперед.
У Черкасах Теліженко має трикімнатну квартиру та майстерню, проте більшість часу працює в селі. Одружений із 61-річною Олександрою Теліженко. Мають доньку Олесю, 29 років, та сина Тараса, 37 років.
— Це вже більше, ніж любов. Напевно, така доля, бо ми з нею і не знайомилися. Був у другому класі, а вона в першому. Ходили в один гурток, в одній школі, потім в одному училищі, потім в інститут, а тоді спільні діти, — жартує Микола Тимофійович. — В училищі ми були ще як брат і сестра: я до дівчат ходив, до неї — хлопці. Потім уже після армії поєднали долю. Вона була відмінницею, а я на два-три вчився. Зараз дружина в мене найкращий критик. Молю Господа, щоб дав здоров'я, бо все, що запланував, треба встигнути. Багато речей роздаровую: хочу, щоб у всіх друзів була згадка про мене. Але треба й зробити свій золотий запас, — розповідає Микола Тимофійович. — Син Тарас закінчив училище за спеціальністю різьба, але по цій дорозі не пішов. Захотів у Київську художню академію на менеджмент. Має потяг не так до малювання, як до якоїсь естетики. Подобається займатися дизайном, має вишуканий смак. Інколи і мені щось підказує. Донька закінчила Львівську національну академію мистецтв. Живе разом з чоловіком та дітьми у Києві. Олеся — то така одержима натура. Їй була відкрита дорога в Києво-Могилянську академію без екзаменів, а вона за місяць до вступу заявляє: "А ви що, не знали, що я на моделювання хочу?". А там же малювати треба вміти. Почав учити й нормально здала екзамен. Тоді була частина платного і державного. Але на той рік потрапили багато родичів ректора, проректора й, коротше, їй місця не вистачило — пішла на платне. Ніякої зарплати не бачив — усе віддавали на навчання. Пару років платили, а потім когось відрахували і їй звільнилося місце. Ще так співпало: треба їй диплом захищати й вона виграє президентський грант для обдарованої молоді від Кучми на створення колекції сучасного одягу "Древо роду". Така вона пробивна — у матір пішла, але характер мій.
Господар згадує, що забув замовити пульт до телевізора у Черкасах. Старий розбився.
— Оце тільки "Україна" показує. Протівнєйший канал. Рідні на день народження подарували мобільний телефон, а я зразу не знав, як його відключати. Колись було 250 гривень на рахунку, з Олександрою поговорив та поклав на стіл. І говоримо з хлопцями. А тоді щось другий раз передзванюю, а мені каже: "Недостаточно грошей". Думаю: як так? 250 гривень було. Тоді приїжджаю додому, а жінка каже: я чула все, що ти про мене думаєш, з ким ви говорили, де були, — сміється.
Запрошує на обід. На стіл надворі ставить велику миску з макаронами по-флотськи та салат з яйця й зелені.
9 ліжок є на дачі Миколи Теліженка. Якось приїжджав у гості ансамбль "Галичанка" з 25 осіб. Усіх розмістив у дворі.
2 
1
Коментарі