На території Свято-Георгіївського монастиря під Кочержинцями Уманського району будують новий храм. Поруч мають бути трапезна, келії для сестер, бібліотека, майстерні. Уже є невелика капличка, корпус на шість келій. Розчистили джерело і зробили криницю. Нині при монастирі живуть 12 послушниць. Тримають двох корів із телятами, козу, порося і кури.
З невеликого монастирського приміщення виходить середнього віку насельниця в фартуху — особа, яка живе в монастирі, але не є монахинею. Просить зачекати. За кілька хвилин проводить в одноповерхове приміщення.
— Треба одразу поснідати, потім говорити, — зустрічає ігуменя Рафаїла.
На столі стоять кава, домашній сир, молоко, омлет, печиво, молочна каша. Перед трапезою і після — молитва. Під час неї одна з сестер читає "Житія святих".
Монастир стоїть у лісі. Відомий духовний письменник Сергій Нілус писав, що тут, на місці дерев"яного храму та печер, деякі люди бачили видіння — церкву, вогненний стовп, ікону Божої матері, чули підземний передзвін. За народними переказами, ще раніше, у XVI–XVII ст., тут діяв жіночий монастир. Ігуменею його була мати козацького полковника Івана Богуна. Потім він став чоловічим.
— Після революції їх повністю стерли з лиця землі, — каже ігуменя. — Якийсь чоловік казав, що в Германії бачив військову карту XVI сторіччя, на ній був позначений цей монастир. Була така жінка Ганна, яка пророкувала відбудову монастиря, але не чоловічого, а жіночого, — говорить ігуменя Рафаїла.
За пророцтвом монастир відроджуватиметься тричі й у кінці має стати жіночим. Третя відбудова обителі почалася сім років тому. Розчистили частину печер. Над ними звели невеликий дерев"яний храм. Щоправда, цієї весни він згорів. Це сталося на третій день Пасхи.
— Разом із начинням згоріла ікона XVI століття "Спас у терновому вінку", — ігуменя дістає з блокноту маленький образок-копію. — Існує версія, що це був підпал. Можливо, ікона не згоріла, а її просто викрали.
Ігуменя підзиває дівчинку, просить, щоб провела нас до церкви. Ідемо лісовою стежкою.
— Тут іще білки є, — говорить послушниця Валерія. — А ще нам часто підкидають кошенят та цуценят, тому в монастирі їх багато. Ми їх усіх годуємо.
Від церкви лишилися лише стіни. Біля храму — дзвіниця, за нею — спуск у печери. Трохи далі — криниця з цілющою водою і купальня. Так виглядає єдиний монастир, що діє на Уманщині.
3 
1
Коментарі