Із мером Канева 52-річним Віктором Ніколенком зустрічаємося 10 травня. Попри те, що вихідний день, у міській раді зранку на нього чекають троє відвідувачів. До міськвиконкому Віктор Володимирович приходить о 9.40. Перед цим об'їжджав місця, де косили траву.
— Комунальні служби добре працюють. Із чотирьох ранку люди вийшли на прибирання, — хвалиться міський голова. Запрошує до кабінету, сідає за робочий стіл, захаращений паперами. Зверху лежать дві великодні листівки.
— Вибачте за безлад, це вчора допізна працював, то так і не прибрав.
У декларації про доходи Віктор Ніколенко зазначив, що має два будинки в Каневі, квартиру в Києві, дві земельні ділянки, автомобілі "форд", "лексус" та вантажний ЗІЛ-130, катер "Волга-550". На банківських рахунках сім'ї 2 млн 400 тис. грн. За рік мер отримав 97 тис. 249 грн зарплати.
— Чого мені боятися, живу чесно, не порушую закон. Хоча люди з неохотою говорять про свої доходи. Може, не довіряють владі. Знають, що рано чи пізно прийдуть інші й будуть перетрушувати білизну, а це неприємно, — пояснює Ніколенко. Головує у місті з 2010-го.
— Коли став мером, зібрав усіх і пояснив: "Канів — це велике підприємство, а не політична сила. Ми повинні займатися теплом, водою, каналізацією, а політика — то похідне". У мене люди отримують зарплату вдвічі більшу, ніж я, змушую всіх працювати. На сьогодні маємо 34 вакансії двірника — ніхто не хоче робити. "Наша ряба" щодня завозить дві тисячі працівників з 10 областей. Більше сотні автобусів звозять людей. Два роки шукали грейдериста, давали зарплату до 7 тисяч, кімнату в гуртожитку. Навіть я отримую 5200 з преміальними. Знайшли двох — так вони такі грейдеристи, як я — дівчина. Позривали бордюри, поламали техніку. То тепер просимо армян, які асфальт укладають.
Планує реформувати житлово-комунальну сферу Канева. Написав програму на 10 років.
— Раніше комунальна служба була одним цілим. Років 10 тому все розформували і зробили купу організацій. Зараз їх п'ять. Я хочу об'єднати теплову мережу з водоканалом, а жек — із комунальним підприємством "Місто".
До кабінету заходить секретар.
— Оксанко, дай нам два кофе, а мені чай як обично, — звертається міський голова до помічниці. — Ми дуже багато зробили доріг. Я мушу похвалити тут губернатора: ми з ним за два роки на дороги Канева поклали стільки асфальту, скільки не було за попередні 10-12 років. Так, як ложимо, ніхто не робить — у два слоя. Цього року на вулиці, що йде від вокзалу, замість асфальту хочу бруківку зробити. 100 років буде стояти. У Каневі найдешевший проїзд по місту — 1,25 гривні, діти їздять по 50 копійок.
Найскладніше в роботі — прийом громадян.
— Перші тижні – це був чорний вівторок. О десятій ранку починав прийом — і до п'яти-семи годин вечора. Був один день, коли ми прийняли 70 чоловік. Прийде баба й розказує цілу годину, а зрозуміти не можна, що їй треба. Найскладніше вирішувати сусідські конфлікти, коли люди приходять із папками документів, листами до президента, коли мати з дочкою за город сваряться. Другий рік було вже легше.
Чи піде на другий термін, мер іще не знає. Каже, через роботу мало часу приділяє сім'ї.
— Усі телефони в мене за свій рахунок. Заправляю машину теж сам, кожен день кудись їжджу. Навіщо мені це все? Торік сім днів був у відпустці. Цього року взяв на травневі свята п'ять днів, побули за кордоном. Я живу за рахунок тих жирів, які наростив, будучи директором підприємства. З дружиною Лідою одружені 31 рік. Маємо квартири, машини — всім забезпечені. Доньок 29-річну Ольгу і 24-річну Наталію уже вивчив, покупляв усе. Тепер вони працюють і самі себе забезпечують. Але в мене є внуки — 8-річний Назар та 5-річний Рустам, які ростуть. Я повинен їх учити, передавати досвід. От вони зараз у мене, а я кожен день на роботі.
2 
1
Коментарі