Українському журналісту грузинського походження Георгію Ґонґадзе 21 травня мало б виповнитися 53 роки.
Народився у Тбілісі 1969 року. Коли виповнилося 20 років, переїхав на батьківщину матері до Львова на навчання. Вступив на факультет іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка.
Згодом приєднався до Народного Руху, Студентського Братства і створив Грузинський культурний центр "Багратіоні". Одружився зі львів'янкою Мар'яною Стеценко. Їхній шлюб тривав недовго.
Наприкінці 1991 року у Тбілісі починається повстання проти першого президента незалежної Грузії Звіада Гамсахурдії, який фактично встановив у країні диктаторський режим. Батько Георгія Руслан Ґонґадзе, депутат Парламенту Грузії, був в опозиції до президента. Через це потрапив у списки "ворогів народу". 1993-го батько журналіста помер.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський, Кучма, Ющенко та Порошенко прийшли на прощання з Кравчуком - фото, відео
Георгій прибув у Грузію з наміром зняти документальний фільм про війну в Абхазії. Потрапивши на лінію фронту, взявся за зброю.
Пізніше як журналіст Георгій працював під час російсько-грузинської війни в Абхазії, де отримав важке осколкове поранення під час одного з обстрілів. Лікарі нарахували 26 осколкових ран.
У 1993-1994-х був головним режисером творчого об'єднання "Центр Європи" у Львові, співпрацював з газетою "Пост-Поступ". Закінчив вищі студії у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Створив документальні фільми "Біль землі", "Тіні війни", "Колиска", "Охоронці мрії".
У Львові познайомився зі студенткою юрфаку Мирославою Петришин. 1995-го вони одружилися і переїхали до Києва. Працювали на телебаченні. 1997-го у пари народилися доньки-близнята Нонна та Соломія.
Георгій працював ведучим телепрограми "Вікна-Плюс" на СТБ. Потім вів програму "Моє" на "Гравісі". 1999-го був прес-секретарем у штабі кандидата в президенти України Наталії Вітренко.
Тоді ж почав вести щоденну інформаційну програму "Перший тур з Георгієм Ґонгадзе" у прямому ефірі радіостанції "Континент". Невдовзі почалися телефонні дзвінки з погрозами на адресу керівництва радіостанції.
17 квітня 2000 року з'явилося інтернет-видання "Українська правда", засноване та редаговане Ґонґадзе. У ньому, серед багатьох інших, публікувалися матеріали щодо другого президента Леоніда Кучми та його оточення. Як повідомляв сам журналіст, наприкінці червня 2000-го за ним було влаштовано зовнішнє спостереження.
16 вересня 2000 року близько 22:30 Ґонґадзе пішов з роботи. Однак вдома так і не з'явився.
2 листопада у лісі біля Таращі було знайдено обезголовлений труп. Дружина і друзі впізнали у ньому Георгія. У знайденому тілі знайшли осколки – саме в тих місцях, що були і в Ґонґадзе.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Помер український фантаст Сергій Дяченко
22 березня 2016 року тіло журналіста поховали у дворі церкви Миколи Набережного на Подолі в Києві після проведення траурної церемонії.
Його вбивство і можлива причетність до нього Кучми спровокували протести, які переросли у рух "Україна без Кучми". Саме ці події стали передтечею Помаранчевої революції.
Після 18 років розслідування та судових процесів у вбивстві Ґонґадзе покарані четверо виконавців – працівників Міністерства внутрішніх справ України.
У Печерському райсуді Києва колишній начальник головного управління кримінального розшуку МВС Олексій Пукач за вбивство Георгія Гонгадзе засуджений до довічного ув'язнення 29 січня 2013-го.
5 
5298
Коментарі