Купальської ночі забобонні люди шукають цвіт папороті. А прагматичні – сіють пальми. Бо на відміну від легендарної квітки, пальми можна помацати руками. Принаймні гілки пальм.
Українська кінорежисер Марина Врода цього року повернулася з Канського фестивалю із Золотою гілкою. А п'ятьма роками раніше інший українець Ігор Стрембіцький теж відламав собі гілочку з Канської пальми.
Про всяк випадок згадаємо – Золоту гілку у великому кінематографі представники величного радянського кіно отримували двічі, востаннє – у далекому 1958-му році (М. Калатозов за "Летять журавлі"). А за короткометражний фільм – теж двічі, і обидва рази це були мультфільми. Хитрук та Бардін високо піднесли прапор радянської мультиплікації, увінчавши її золотий вік золотими гілками 1974 та 1988 років.
Традицію колег 1995-го року продовжив мультиплікатор Харітіді, отримавши Золоту гілку за мультфільм "Гагарін". І це, власне – все. Тому що ані пострадянська Росія, ані жодна з країн СНД більше ні на що не спромоглася. А Україна тим часом отримала цілих дві, і навіть не за мультфільми, а за кіно!
Ну і тепер контрольне запитання – коли ви востаннє бачили новий український фільм? А російський?
Чи не здається дивним, що країна практично позбавлена власного кіновиробництва, країна зі стійким комплексом кіношної меншовартості двічі здивувала Європу, взявши найбільші призи? І як тоді пояснити, що її сусідка, яка окупувала усі наші екрани своєю теле- кінопродукцією, пасе задніх?
Перед тим, як отримати врожай, треба навчитися сіяти. Це стосується і мистецтва, і економіки, і спорту
Відповідь на це питання можна знайти щороку у червні місяці, коли в ніч з суботи на неділю у Києві (а віднедавна і в інших містах) просто неба запалюється екран і люди дивляться фільми фестивалю "Відкрита ніч". Це – єдиний кінофестиваль вітчизняного виробника. Призи – невеличкі, можна сказати, навіть умовні. Мінімум помпи, у залі студенти, фахівці, журналісти. Здавалося б, нічого особливого. Але – результат!
Марина Врода торувала дорогу до Канн через перемогу у "Відкритій ночі". Ігор Стрембіцький хоч і не брав участі у "Відкритій ночі", але сценаристка його фільму Наталка Конончук – з команди організаторів цього фестивалю. А ще на рахунку учасників "Відкритої ночі" багато призів інших міжнародних кінофорумів – від Берлінського Ведмедя до відзнак Нью-Йоркської кіноакадемії.
Секрет успіху полягає в тому, що єдиний національний кінофестиваль вже п'ятнадцять років дає вітчизняним кіномитцям саме те, чого вони потребують – глядачів, змагання, критику, обмін досвідом.
Згадайте бучні кінопроекти, які періодично оголошуються "національною ідеєю"? Чому вони не спрацьовують? Чому не отримують великих нагород?
А тому, що жоден режисер у світі не може стовідсотково гарантувати вам успіху нового фільму. І для того, щоб з'явився один фестивальний переможець, у країні повинні зніматися десятки фільмів. Мало того – вони мають дійти до глядача, отримати відгук не тільки фахівців, але й звичайних людей. От тоді є шанс. Крім того це кіно має бути оригінальним, неповторним – бо стандартні продукти гілок не отримують. Отже для того, щоб перемагати на міжнародному рівні, спочатку має з'явитися український кінематограф – і не той, що знімають росіяни на наших майданчиках, а справжній, національний. Бо тільки він може здивувати світ.
Принагідно згадується політика української „влади" – і не тільки у сфері кінематографу. Усі без винятку наші очільники марять глобальними проектами – Євро-2012, Олімпіада, Євробачення і т.д. І не розуміють, що перед тим, як отримати врожай, треба навчитися сіяти. Це стосується і мистецтва, і економіки, і спорту.
Для того, щоб запрацювала вітчизняна економіка потрібні не стільки мільярдні закордонні інвестиції, скільки нормальні умови для роботи – тоді через кілька років гроші самі прийдуть до нас, так само, як прийшли пальмові гілки.
Як кажуть англійці, найкращий спосіб зробити гарний газон – це стригти та поливати протягом 400 років. Як твердить український досвід – якщо п'ятнадцять років в ніч на Купала сіяти пальми, вони врешті-решт дають золотий врожай.
Тільки як це втовкмачити в голови людей, які називають себе "владою"?
5 
1
Коментарі
6