Ексклюзиви
Пʼятниця, 12 червня 2020 17:00

У вас є спогади

Хай там як, а Господь Бог створив людей різними. Натомість Марк Цукерберг дав кожному шанс відчути себе Марселем Прустом. Тож бодай одна користь від того вашого фейсбуку все-таки є. Хоч і сумнівна. Тобто безсумнівна, але суто тактична, на коротку перспективу. Тоді як стратегічно від нього набагато більше шкоди, ніж користі. Зрештою, в цьому й полягає головна мета всіляких науково-технічних прибамбасів: полегшувати процес і погіршувати результат. Не ваш особистий, а загальноеволюційний.

Від усіх попередніх у моєму житті – за винятком кількох найперших – весна-2020 відрізняється тим, що її не було. Бо 14 березня ще була зима. Принаймні на пішому польсько-українському прикордонному переході "Медика – Шегині" за дві години до його коронавірусного закриття стояв такий дубак, що якби не чудодійна поява з Ніниної торбини пляшки віскі, то ми той перехід дотепер би не перейшли. Але якось перейшли. І все. На цьому, не розпочавшись, весна закінчилася. Втім, "закінчилася" – слово не надто адекватне. Починаються, тривають і закінчуються такі чи сякі події. А точна кількість подій, які сталися зі мною цієї весни, дорівнює нулю.

Добре, тільки до чого тут Марсель, запитаєте, Пруст, так? А до того, що це був, мабуть, найкарантинніший письменник в історії літератури. Останню третину життя він, за порадою лікарів, провів на самоізоляції в кімнаті, стіни якої були оббиті корковим деревом. Ну, звісно, не без спорадичних порушень режиму, але хто із нас за 17 років його б ані разу не порушив і не вискочив десь напитися липового чаю з тістечком "мадленка" чи повитріщатися на квіти глоду?

Обмежений у доступі до здобування, а відтак і осмислення нового досвіду, Пруст трансформував картезіанське "cogito, ergo sum" у "згадую, отже, живу" і присвятив персональний довічний карантин пошукам утраченого часу. Універсальним інструментом у процесі цих пошуків йому, зрозуміло, слугувала пам'ять, а результатом стала суб'єктивна семитомна епопея, виписування якої дозволило Прустові мовби вдруге пережити власне минуле.

Тільки тут виникла одна проблема. Придатною для творчості письменник вважав не будь-яку, а лише інстинктивну пам'ять. Щоб змагатись у своїй пластичній достовірності з реальністю, спогади мають спонтанно вибухати в нашій свідомості. Але спонтанні – вони тому й спонтанні, що з'являються мимоволі, і зовсім не факт, що їм захочеться нас ощасливити саме в ту мить, коли нам треба писати.

Однак вихід є, і Пруст його знайшов. Неможливо змушувати до чогось пам'ять, але її можливо провокувати, підлаштовуючи зустрічі з дрібницями, в яких вона найчастіше й ховається. Неможливо знову стати маленьким хлопчиком і провідати в містечку свого дитинства померлу тітку, але можливо запарити того ж таки тітчиного липового чаю, розмочити в ньому "мадленку", а далі вони самі – і тітка, й містечко, й дитинство – по вінця заповнять вашу уяву. Так постав великий карантинний роман, який згодом виявився чимось значно важливішим за просто видатний літературний твір.

І про мою пропалу весну. Не в тім печаль, що в ній не було подій, а в тім, що в ній не було жодного безпосереднього контакту з речами, в яких зачаїлася моя пам'ять. Довелося прийняти ту жалюгідну компенсацію, яку міг запропонувати жінчин фейсбук. "У вас є спогади про цей день", – повідомляв зрідка він, підсовуючи образи то паризьких жовтих кептариків, то японців на португальському березі Атлантичного океану, а то й пеліканів у дельті Дунаю. Гарно, але щоб писати – трохи не те. Бракує сили, якою в матеріальному світі нас зазвичай заряджають доторки, запахи й смаки.

А найгірше, що коли я сам намагався витягнути з віртуальних нет­рів якийсь потрібний мені день, фейсбук негайно мене принижував: "Сьогодні у вас немає спогадів". Дякую. Як сказав би іронічний і мудрий поет Богдан Задура, котрогось разу воно вже так і залишиться назавжди

Зараз ви читаєте новину «У вас є спогади». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода