Пʼятниця, 13 квітня 2012 15:15

Три товариші

У них багато спільного: від віку й професії до ролі в моєму житті. Спочатку вони були моїми університетськими викладачами, потім стали колегами і старшими товаришами. Тобто якби що, то в магазин після офіційної частини засідання кафедри бігав я, але споживали ми разом. За що я їм досі дуже вдячний, бо під час тих споживань довідався про історію та теорію літератури більше, ніж за попередні роки навчання.

Ще одна, а навіть дві їхні спільні риси полягають у тому, що всі троє народилися в повоєнних Чернівцях і є нащадками "визволителів" зі Сходу. Відповідно, для всіх трьох домашньою і творчою мовою є російська, хоча в побуті кожен із них цілком дає собі раду й українською. Як реальні особи вони мають реальні імена, але тут я їх назву інакше. Наприклад, Павлом, Ігорем і Третім. Звичайно, таке убоге маскування не завадить їм себе впізнати. Зате, коли справа дійде до бійки, я зможу до останнього впиратися, мовляв, та ви що, я ж не про вас.

Упродовж 1990-х держава Україна - попри всю свою калічність - тримала курс на українізацію освіти, що викликало в моїх трьох товаришів суперечливі відчуття. З одного боку, вони розуміли закономірність цього процесу: якщо, скажімо, в Англії викладачі читають лекції переважно англійською, в Німеччині - німецькою, у Франції - французькою, то рано чи пізно доведеться і в Україні перейти на українську. Але з боку іншого, мова - не краватка, її неможливо просто так поміняти й піти далі. Особливо, якщо вам - доктору наук, професору - вже близько 50 років і ви розумієте, що на україномовному полі ніколи не зможете гідно конкурувати з першим-гіршим, але "автохтонним" лаборантом.

У магазин після офіційної частини засідання кафедри бігав я, але споживали ми разом. За що я їм досі дуже вдячний, бо під час тих споживань довідався про історію та теорію літератури більше, ніж за попередні роки навчання

Одне слово, наприкінці 1990-х мої три товариші виразно засумували. У підсумку двоє наважилися на виїзд до Росії. Павло облаштувався в бунінських місцях і тепер ошелешує студентів каскадами рідномовних метафор і блискучими асоціативними ланцюжками в приміщенні, колись на мить зігрітому легким подихом Олі Мєщерської. Ігор насолоджується красою полярного північного сяйва йі невпинно підвищує кваліфікацію ямало-ненецьких учителів зарубіжної літератури. Натомість Третій сказав, що міняти країну проживання ще важче, ніж мову, і залишився в Чернівцях.

Логічно було би припустити, що мої контакти з Ігорем та Павлом поступово зійдуть на пси, а дружні стосунки з Третім - бодай "на ґрунті патріотизму" - зміцніють. Насправді все сталося навпаки. І товариш Павло, і товариш Ігор щоліта на кілька днів заїжджають у Чернівці. Ми зустрічаємося, як рідні, тішимося, як діти, і святкуємо, як дорослі. Я здогадуюся про їхні - космічно далекі від моїх - політичні погляди. Здогадуюся, за кого вони голосують. Але ми про такі речі не розмовляємо. Бо, давно отримавши російське громадянство, вони голосують у Росії.

Тим часом Третій живе тут і, крім усього іншого, пописує українською стилістично глистуваті статейки про те, що соціальні проблеми є важливіші за мовні, а також про червоноармійців, які самі були жертвами сталінізму, і про ні в чому не винні пам'ятники, і про небезпеку національної ворожнечі… Себто ніби й має інколи рацію. Біда однак у тім, що я точно знаю, за кого він проголосував на минулих президентських виборах. Знаю і подумки звертаюся до нього: чоловіче, ти ж міг би писати про все це прекрасною російською мовою десь у Сиктивкарі, ти міг би - за прикладом Ігоря й Павла - почутися нарешті вдома, потрібним, своїм серед своїх. І ми з тобою ніколи б не перетворилися один для одного на ворогів.

Зараз ви читаєте новину «Три товариші». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

20

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода