Ексклюзиви
Пʼятниця, 15 грудня 2017 14:45

Чортопіль зусібіч оточений

Що таке сучасна українська література і коли вона починається – це кожен розуміє по-своєму. Є щонайменше кілька письменників і, ніде правди діти, одна письменниця, які вважають, що вона – сучасна українська література, а не письменниця – починається власне з них. Мають право. Бо не всі мусять думати однаково. Як не у всіх тепер мусить бути кінець 2017 року: у когось, наприклад, середина 1439-го, а у когось і початок 5778-го. Залежить.

Для мене ж літературною точкою відліку слугує рік від Різдва Христового 1992-й. Славний був рік, хай би з якого боку поглянути. Оминаючи особисті перипетії, результатом яких врешті-решт стала втрата холостяцького статусу, пригадую таке. Незадовго до всього того відбувся епохальний референдум. Судячи з подальшої поведінки, населення України не зовсім зрозуміло, про що його питають, але відповіло: "Так". Внаслідок чого найважливіший у нашій історії еміграційний журнал "Сучасність" переїхав до Києва і в першому одомашненому числі, крім портрета Кравчука та редакційного матеріалу під назвою "Україна – є!", опублікував роман Юрка Андруховича "Рекреації". То ось із цього роману для мене й починається сучасна українська література.

Не лише через час і місце публікації. І не лише тому, що я, знаючи "Рекреації" майже напам'ять, досі люблю їх перечитувати. А з тієї передусім причини, що задуманий, мабуть, як фіксація короткої миті нашого переходу від колоніалізму до незалежності роман цей у підсумку виявився моделлю життя України на довгі роки: аж так, на відміну від нормальніших країн, розтягнулась у нас перехідна мить – і нема на це ради. Така вона – сила слова. Створить іноді автор символічний образ якоїсь причинної чи покритки – і визначить ненароком долю співвітчизників на кілька наступних генерацій. Або от: змалює жартома воскресіння духу народного у формі постмодерністського чортопільського карнавалу, а народ потім десятиліттями тиняється на тому карнавалі, як приморочений, місця собі не знаходить.

Тут, до речі, декотрі емоційно нестабільні люди завели останнім часом моду сильно розпинатися на тему відповідальності письменника. То, певно, десь, хоч і не там, де їм увижається, мають рацію: обережніше треба з пророцтвами, бо ще візьмуть і справдяться. У кожному разі Юркове – звичайно, ненавмисне – точно справдилося. Так ми відтоді й жили в нашому зачарованому Чортополі, зусібіч оточеному вдаваними друзями і щирими ворогами: з концертами дримбарів у приміщенні кінотеатру "Росія" і хресними ходами вулицею Дзержинського, з шарлатанськими "авторськими проектами" і "чудотворними, бляха, рецептами", сміючись і фестивалячи, зраджуючи й замирюючись, спиваючись і розчулюючись, відроджуючи шаровари й оселедці, вплутуючись в інсценізовані перевороти і сподіваючись на допомогу потойбічного доктора Попеля в розкішному "Крайслері-імперіалі". І щоразу даючи себе обдурити якомусь акулоподібному рекетирові Пєті, прикованому до золотих ланцюгів буття і переконаному, що саме для нього буде зроблено виняток на небесах.

Сьогодні та "рекреаційна" Україна карколомно провалюється в абсолютне минуле. Чи мені її шкода? Ні. Шкода розтриньканої молодості, але з молодістю завжди так: аби не знати, що робив, усе одно розтринькаєш. Натомість України тієї не шкода: настільки шизофренічне утворення просто не могло існувати довше, то туди йому, тобто їй, і дорога. І так, я не сумніваюсь, що ми – покоління персонажів і перших читачів "Рекреацій" – якоюсь мірою винні в тій її шизофренічності. А однак. Передчуваючи, куди рухається нинішня – найновіша – Україна і в яких приблизно романах вона знайде своє символічне вираження, я плекаю в собі одну-єдину надію. Надію здохнути трохи раніше і не побачити, чим це все закінчиться

Зараз ви читаєте новину «Чортопіль зусібіч оточений». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода