Ексклюзиви
Пʼятниця, 12 грудня 2014 13:45

Про необхідність утопій

Фантаст Іван Єфремов колись зауважив, як важко писати утопії – прогнозувати для людства щось хороше. Не тому, що хорошого не передбачається, а тому що читачі не повірять. Натомість антиутопіям вірять усі. Причому – всім одразу, навіть взаємозаперечним. Ну не можуть бути глобальне потепління й новий льодовиковий період одночасними, оберіть щось одне. Так ні: запасаються і валянками, й сомбреро.

Це знає преса. Знайдіть хоч одну хорошу новину в привокзальній газеті. Це знають голлівудські сценаристи. Згадайте хоч одну голлівудську утопію. Це усвідомили вже й молоді українські прозаїки. З легкої руки Тараса Антиповича, який з 10 років тому написав "Мізерію", цей жанр отримав неабиякий розвиток у суч­укрліті. Просто вражає той розмаїтий тотальний капець, який вангують неньці-Україні молоді літератори. Причому касандрівські прогнози деяких із них навіть встигли справдитися.

Ну ось хто просив Олега Коцарева благословенного 2008 року писати "Неймовірну історію правління Хлорофітума Першого" – абсолютно абсурдистську історію про диктатора, яку, начебто по нотах, заходився втілювати потім Янукович? Про передбачення Артема Захарченка в "Революції ґаджетів" чи Максима Січечлавця у "Східному Валу. 1984" треба писати окрему статтю.

З утопій же пригадується лише давній "Розмір має значення" братів Капранових, в якому Україна – лідер світових біотехнологій, потужна космічна держава, що межує з відсталими воєнізованими сусідами, які можуть запропонувати світові лише кедрові шишки. До падіння цін на нафту, за яким заворожено щоранку спостерігає половина українського Facebook, це здавалося милим жартом. Зараз розумієш – не жарт.

Не знаю, як це працює: чи то надруковані літераторами тексти одразу лягають на сукно в небесній канцелярії, чи навпаки – небесна канцелярія віщає вустами поетів і романістів. Але щось таке точно є.

Є байка, що Борис Єльцин складав президентську присягу не на конституції, яка виявилася тонкою непрезентабельною брошуркою і її забракували телевізійники, а на томі "Незнайко на Місяці" Миколи Носова, якого саме розкішно перевидали, і він виявився під рукою в когось з оточення. Ну ось, чи варто після цього дивуватися, що в Росії в результаті вийшов дикий капіталізм, як його бачили радянські невиїзні письменники, що вивчали предмет за передовицями журналістів-міжнародників у газеті "Правда"? Тобто в природі описаного в книжці суспільства ніколи не було, доки за справу не взявся Єльцин і таки не зробив казку бувальщиною. Не на Заході, а в Росії. Ну і нас, звісно, зачепило. Хоча наш тодішній президент, схоже, присягав на "Фарбованому Лисі" Франка.

Взагалі було б гарно ввести таке правило для президентів – клястися на тій книжці, яку втілюватимеш на посаді. І обирати їх одразу легше стало б. Вам подобається "Чарлі і шоколадна фабрика", скажімо?

Рівно рік тому в інтернетах мені потрапила на очі утопія, оформлена як розмови з фізиком-ядерником Олександром Харченком, який стверджував, що побував у 2028 році. Була зима, сніг, 2013-й, я щойно повернувся з холодного і, здавалось безнадійного, Майдану. І начебто теж провалився в казкову реальність країни, яку нам лише належить збудувати.

Я опинився на Проспекті науки, де і моя лабораторія. Правда, вже ані лабораторії, ані проспекту немає. Наскільки я зрозумів, все місто перебудовують. Точніше, міста. Якщо вірити повідомленням тодішніх медіа, вся країна – велике будівництво.

– Чому? Війна була?

– Ні, це загальнодержавна програма. Вона називається "Садок вишневий". Всю країну перебудовують на міста-сади. Наскільки я зрозумів, за основу взяли проект англійського утопіста XIX століття Ебінезера Говарда.

Погугліть, якщо хочете. В інтернеті всі ходи записані. А мені несамовито тоді захотілося, щоб це стало правдою. Це була справді Україна, за яку варто боротися. І лише рік потому я звернув увагу на автора цієї казки. Журналіст Єгор Соболєв, один зі співавторів закону "Про очищення влади", зараз уже народний депутат від "­Самопомочі". Комусь утопії, а комусь – настанови до дії. До речі, про долю "Межигір'я" і про іноземців в уряді вже справдилося.

А Микола Носов, взагалі-то, – з Ірпеня. І якщо з його Сонячним містом і коротунами на Місяці все більш-менш зрозуміло, хто мені пояснить, який суспільний лад панує в його Квітковому та Зеленому містах, наче з Ірпеня та Бучі і списаних? І особливо – у Змієвці. Мені здається – анархія, на радість Нестору Махну

Зараз ви читаєте новину «Про необхідність утопій». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода