Адмірал Макаров колись відкрив, що в Босфорі є дві течії. Поверхнева – з Чорного моря в Мармурове – про яку всі знали. І глибинна – з Мармурового моря в Чорне. Він показово опустив зі шлюпки на глибину барильце на канаті, і воно потягло човна "проти течії".
Вже понад рік спостерігаю за імпотенцією нашої влади в мовних питаннях. Порошенко в передвиборній програмі начебто чесно обіцяв збереження мовного статус-кво – його все влаштовує. Мовну карту Москві не вдалося розіграти й ладушки, то я неуважний і на щось сподівався. Виборець, як жінка, сам усе дофантазує замість уважно прочитати список обіцянок гаранта. Ну не може ж, начебто, патріотичну людину влаштовувати, що, скажімо, українською мовою виходять лише 12 відсотків журналів проти 82 – російською.
Але влаштовує. Більше того, за відчуттями, продовжується повзуча русифікація преси, телебачення, кіно, освіти тощо. Це як той несподіваний вибрик, коли Львів кілька днів говорив російською на знак солідарності з чимось там. Хто зараз уже згадає, з чим саме він тоді був солідарний? А рік по тому львів'яни вже скаржаться, скажімо нейтрально, на зміну мовного фону на своїх вулицях. Відчутно побільшало російської. І не в кращих її проявах. Грішать на переселенців, з якими були солідарні.
Іноді здається, що повзуча русифікація навіть збільшилися, бо насильно записувати на вивчення російської в молодших класах навіть Табачник не здогадався. А зараз батькам доводиться цілі баталії у школі витримувати, щоб другою іноземною була все ж французька чи німецька. Хау ду ю ду, містер Квіт? Переклали свої проблеми на мамські плечі? Жодних кроків щодо повернення українцям телепростору теж не дочекалися. Цинічна відвертість топ-менеджерів українських каналів, яким легше відрубати собі ногу, ніж зняти з ефіру російські серіали, вражає. Ну й так далі. Зрозуміти, що сподівання були марні, можна було вже по тих кадрах, якими оточив себе президент із самого початку. Українолюб українолюба поганяє. Це – бізнес, мала. Буде вам українська преса, готуйтеся.
Можна було б продовжити традиційні патріотичні плачі, але. Це все була ота поверхнева течія. А є ще глибинна, незворотна, ніжна, як паровий коток, і я її теж помічаю. У ресторані, де обідаю, за замовчанням офіціанти – молоді хлопці й дівки – тепер кажуть "Доброго дня! Вітаємо!" І лише потім переходять на мову клієнта – російську так російську, англійську так англійську. Більшість клієнтів, звичайний офісний планктон, втім, нікуди не переходить. Заради цікавості сів колись ближче до "камбуза" і почув крізь прочинені двері, що кухня спілкується між собою українською в її київській редакції. Тобто це – не поза, це – командна мова цього колективу. І в моєму випадку – конкурентна їх перевага, порівняно з рестораном "Олива".
Знайомі моряки, проїздом із Борисполя на вокзал, вже питали: чому тепер у Києві всі гарні дівчата розмовляють по мобілі українською? А звідки я знаю чому? Ну ось чому в приміській електричці всі дачники спілкуються общєпонятною, а студенти – українською? Їдуть в одному вагоні минуле й майбутнє. І майбутнє спілкується українською.
Більшість моїх російськомовних друзів – не френдів, а саме друзів, з якими знайомився наочно, тож не зафрендити у Facebook не міг, бо образив би – потихеньку переходять на українську. Бо в публічному просторі має бути тільки українська. А якою мовою спілкуються вдома на кухні, нікого не обходить.
Ну а тепер ще й директор видавництва "Фоліо" після форуму видавців традиційно прозвітував у Facebook. Й одним із пунктів було падіння інтересу до російської книжки при одночасному зростанні виторгів, порівняно з 2014 роком. Тобто ця глибинна протитечія таки є і вже дає економічні наслідки. Гарним знаком є реагування традиційно чутливіших на попит інтернет-ЗМІ. Одне за одним запускають українські версії.
Все в нас буде. І свої газети, і свій телевізор. Треба тільки бути такими ж послідовними, як із бойкотом російських товарів. Ось висміювали ж розумники жіночок, які роздивлялись штрих-коди на зубній пасті. А воно спрацювало. І тут спрацює – ніжно, як паровий коток. Процеси це інерційні, але невідворотні.
Про книжки не писав, книжки в нас і так свої з 1995-го. Мусив же хтось тримати фронт усі ці роки
5 
1
Коментарі
1