Ексклюзиви
Пʼятниця, 22 квітня 2016 13:25

Дім буття

Я дуже добре запам'ятав цей момент, бо сміятися над президентом може кожен, а помітити, що сам такоє ж рябоє – завжди щось заважає. І що б ви там не казали, а мову Янукович учив і старанно читав із папірця. І ось коли наша преса, гроза офшорів і хонок, була запрошена на показовий тур "Межигір'ям", Янукович читав із папірця про якісь подробиці будівництва. Аж доки не дійшов до слів "віконна лиштва". Кілька разів намагався повторити по писаному, а потім обурився:

– Нє, ну налічники ж, – просто і ясно.

Я, звісно, тоді пореготав. Але згодом став ловити себе на тому, що так само поводжуся, стикаючись із новими для мене проявами мови. А українська така розмаїта, що їй є чим дивувати свого мовця і на 50-му році знайомства. Тож торгуюся зі словниками, вигадую сотню причин, чому правильно "налічники", "сквозник" і таке інше. Й усвідомлюю, що проти мови не попреш – доведеться вивчити, як воно правильно. Вона – дім буття, як каже філософ Гайдеґґер. У чужий дім зі своїм правописом не ходять.

Між тим чи не кожен російськомовний блогер, що заглядає в наш дім буття, чомусь починає з претензій. Коли вважаєш, що знаєш мову, бо 10 років вчив її в школі, завжди знайдеться купа претензій хоч до кандидатів філологічних наук. Наприклад, що вони – неграмотні колгоспники й неправильно пишуть прізвище отого філософа. Треба, як вони на задній парті звикли ножичком вирізати, – Хайдеггер.

Про епічні битви, що років із 10 тому точилися в українському сегменті мережі довкола Гемінґвея/Хемінгуея, ці новоприбулі не здогадуються. Як і про те, що закінчилися вони консенсусом на базі втоми: пиши, як знаєш, читачі – не дурні, розберуться. Вимагають простих і однозначних рішень, звикши в усіх не­зрозумілих ситуаціях посилатися на якогось Розенталя (Дітмар Розенталь – російський лінгвіст, автор кількох правописних довідників для редакторів. – Країна).

– Ні, от скажіть. Хто ваш Розенталь?

– Ви знаєте, в кожній редакції свій.

Або ось, ні сіло ні впало, хтось із них знову починає бодягу за суржик. Мовляв, яке ми маємо право паплюжити українську мову. Пишуть це безбарвною механістичною російською. І ти думаєш: де ви були всі ці роки?

Бо такі розбори з пуристами були актуальні на початку 2000-х. Тоді навіть театралізовані суди над суржиком у Молодому театрі влаштовували. А потім ним понаписували стільки книжок, що він закріпився в сучасній мові як низький стиль мовлення. Із цим не воюють вже навіть наші граммар-наці (мовні нацисти – люди, які у спілкуванні постійно чіпляються до правильності мови співрозмовника. – Країна), викохані на томику Антоненка-­Давидовича під подушкою. А про те, що у блогах суржик почувається, як карась у калабані, і згадувати незручно. І ось знову.

А тут ще раптом почнуть наші переклади з перекладами російською порівнювати. Сторінку за сторінкою. Хватає ж терплячки. І знову з претензіями: школи художнього перекладу, мовляв, у нас нема. Наче не їм Микола Лукаш у гастрономі на "чєлавєчєскій язик" перекладав "Добродійки, куди ви так поспішаєте без черги?" (за легендою, Лукаш переклав цю фразу як "Куда прьотєсь, бл… ді?" – Країна). І знову начебто треба лаятися і відстоювати справедливість, розповідати про школу часопису "Всесвіт" і легендарних перекладачів. Але натомість просто хочеться прогундосити: у якій країні ви були останні 24 роки? Точно в Україні?

А потім заспокоїшся і подумаєш, що оцей пожвавлений інтерес російськомовних до нашого дому буття неспроста. До чогось таки додумалися. Без агітації й пропаганди. Зацікавилися країною проживання. І хай там як, а явище це позитивне. Дивишся за таким – походив, попридивлявся, покоментував щось скромно пару раз українською, і вже й блог свій українською веде для практики. А там, не встиг озирнутися, а воно вже – великий український поет.

Такий вже в нас дім буття вийшов – багатоквартирний. Треба було б, звісно, повісити одразу біля входу в мову інструкцію, як тут заведено поводитися, витирати ноги, куди наголос у слові "український", за що скандалити, а за що – ні, а потім думаєш: самі розберуться, не маленькі. І обмежишся порадою ніколи не встрявати в суперечки про родовий відмінок однини іменників чоловічого роду. "Телефона" чи "телефону" у нас не всякий граммар-наці зможе пояснити. А так що ж – вітаємо на борту. Будьмо

Зараз ви читаєте новину «Дім буття». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода