Ексклюзиви
Неділя, 24 червня 2012 15:30
Анна Балакир
Анна Балакир
Анна Балакир

Мій брат – ворог народу

Над правою кишенею у нього напис "Міліція". Чорний картуз натягнутий на лоба. Від цього вуха стали ніби удвічі більші. Шия схудла і, здається, видовжилася. З обличчя зникла глузлива посмішка. Це найновіша фотографія мого молодшого брата. Скоро два місяці, як він солдат. Брат ніколи не каже: "Я служу", – а тільки гордо: "Я служу в спецназі".

5 червня його частину послали на перше серйозне завдання – забезпечувати порядок серед демонстрантів проти прийняття закону про мови. О третій ранку солдатів підняли, роздали бронежилети. О п'ятій вони вже були біля Адміністрації президента.

На вихідних відвідую брата. Хочу залишити йому трохи грошей. Везу торбу домашньої їжі. Знаю, що після щоденної перловки й непатраної курки він особливо на неї чекає. Та й люблю побазікати зі своїм малим. Особливо зараз, коли теплична квітка перетворюється на колючий і стійкий будяк.

– Мене по телику показували, – збуджено розповідає напханим домашніми котлетами ротом.

Сидимо в кімнаті для гостей.

– Як ворога народу? – питаю, бо розумію, про що йдеться.

– Угу. На мене бабка якась налетіла. Я стою, морда кірпічьом. Вона давай пирскати слиною: "Там же ваші батьки! Як можете проти них іти?! Ще й такі гроші отримуєте! По 3 тисячі в місяць".

– Ти не міг сказати: "Вибачте, я грошей не отримую. Я служу і виконую наказ керівництва"? – запитую наївно.

– Здуріла?! Нам говорити не можна. Можна тільки бити.

Я подумала, що ми могли б зустрітися з братом 5 червня під час виконання обов'язків – його статутних військовослужбовця і моїх моральних громадянина. Шкода, що йому не можна було б говорити, а тільки бити.

Зараз ви читаєте новину «Мій брат – ворог народу». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

15

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода