Ексклюзиви
Неділя, 23 грудня 2012 15:00
Анна Балакир
Анна Балакир
Анна Балакир

Безсоння снайпера

– Как вам не повезло! Целую ночь буду храпеть, – баба Шура наперед вибачається за безсонну ніч сусідів по купе.

І дотримує слова. Заснути неможливо. Втуплююся в стелю на верхній полиці поїзда "Чернівці – Москва". Здається, моє ліжко вібрує від потужної звукової хвилі знизу. Для розваги починаю фантазувати, як могло б виглядати вбивство баби Шури. "Задушити подушкою, – думаю роздратовано. – Але замало крові. А хочеться багато".

"Фу!" – засуджую свої думки й накриваю голову казенною подушкою, подібною до глевкого хліба. Мій сусід із верхньої полиці крутиться. Мабуть, теж не спить.

Обещали дать квартиру, машину

– Бывает, несколько суток подряд не могу уснуть. Во сне приходят все 200 человек, которых убил. Лицо каждого вижу, – розповідає наступного дня русявий невиспаний попутник.

Дімі 32 роки, він із російської Тули. Воював у Чечні.

– Детей никогда не убивал. Женщин – да. Потому что они в меня целились. Их набирали, в основ­ном, из биатлонисток, – Діма запиває мівіну горілкою, а тоді – пивом. – Как думаешь, сколько сегодня выпил? Почти две бутылки. И ни в одном глазу, – його сірі очі поступово набирають блиску. – Я могу выпить три бутылки, но точно прицелюсь. Первых 10 тяжело убивать, потом не считаешь. Я контужен. А мне Россия за это – что? Обещали дать квартиру, машину. А заплатили денег разве на мотоцикл, – сп'яніло хнюпить голову.

Виходжу в Києві. Йому їхати далі, до Москви.

Попереду ще одна ніч із бабою Шурою. Вона знову перепрошуватиме Діму за його безсонну ніч.

Зараз ви читаєте новину «Безсоння снайпера». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

26

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода