Ексклюзиви
Неділя, 16 жовтня 2011 16:45
Юрій Андрухович
Юрій Андрухович
Письменник

Війна і мир

Літературні переклади є однією з найдієвіших протиотрут на ворожнечу мов і культур. Перекладати художні твори - це примножувати порозуміння, а відтак і розуміння представниками однієї мовної спільноти представників іншої. Я змушений тут удаватися до дещо невиразного поняття "представники" через те, що твори літератури ніколи не здатні впливати на всю спільноту одразу і майже ніколи - масово. Навпаки: що вищий мистецький рівень твору, то індивідуальніше його сприйняття.

Останніми роками я спостерігаю все більше ворожості росіян у відповідь на спроби перекладати їхню літературу українською мовою. Найпоширенішою реакцією є шалене (або навіть і святе) обурення. Як це можливо?! Пушкіна?! Достоєвського?! Чехова?! Українською?! Навіщо?!

Нормальна реакція будь-якої культурної спільноти на переклад її досягнень іншою мовою завжди позитивна. Несуттєво, чи йдеться про "діалог", чи про "експансію" - головне, що твої здобутки виходять назовні й починають функціонувати в чужомовному культурному просторі.

Чому ж росіян так обурює перекладання українською?

Читати Пушкіна українською можуть лише ненависники Росії. Перекладати його українською - лише її вороги

Передусім тому, що українська для них - недомова. Вони у своїй більше ніж переважній більшості так і не навчилися сприймати її як рівноправну й нічим не біднішу за російську. На початку ХХІ століття російські інтелектуали знову публічно, нітрохи не соромлячись сильного нафталінового запаху, артикулюють формулу царського міністра - увага! - не освіти, не науки і не культури, а внутрішніх справ Валуєва (1870 роки): ніякої української мови "не было, нет и быть не может". Бо це насправді не мова, а південно-російський діалект неосвічених соціальних низів.

Сьогодні цей феномен є, безумовно, складовою відновленого в Росії Путіна імпер-шовінізму. Але не тільки це. Є й тонші, сказати б, культур-стратегічні мотиви.

Майстерно перекладений українською "Євґеній Онєґін" Пушкіна може означати, що енна кількість українців уже не читатимуть його в оригіналі. Воєнний інстинкт підказує, що це втрата територій. Ідея "і - і" про те, що хтось буде щасливий читати цей шедевр і в оригіналі, і в українському перекладі навіть не приймається до розгляду. Читати Пушкіна українською можуть лише ненависники Росії. Перекладати його українською - лише її вороги.

20 років тому ніхто не питав мене, роблячи здивовані чи тим більше вирячені очі, навіщо я перекладаю Пастернака. Нині мені чомусь не можуть цього пробачити.

Але і за мною водяться в цьому сенсі деякі грішки.

Мій іспанський видавець живе в Барселоні, його видавництво веде дві паралельні програми - іспанською та каталонською мовами. Сам він - каталонський інтелектуал, лекції зі світової літератури в університеті читає лише каталонською.

"Якою мовою будемо тебе видавати?" - запитав він на самому початку наших стосунків. Я не довго думаючи випалив: "Звісно, іспанською!" Мені вистачило стриманості не висловлювати того, що подумалося навздогін: "Кому взагалі потрібні ці переклади якоюсь там каталонською?" Іспанська - це ж глобальність. Це не тільки вся Іспанія, це Мексика, Перу, Аргентина, добрячий шматок Штатів. Мені аж подих перехопило від перспективи.

Видавець мене зрозумів і сумно покивав на знак згоди. Так сумно, що мені одразу зробилося соромно.

Мені й досі соромно за мій імпер-шовінізм. Я більше ніколи не ображатиму жодної мови на світі.

Зараз ви читаєте новину «Війна і мир». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

48

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода